Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: гаражний кооператив "Мирний", гаражний кооператив "Донбас", про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Луганської області від 2 листопада 2010 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за час шлюбу з ОСОБА_2 ними придбано спільне майно, яке добровільно поділити не можуть. Просила виділити їй гараж у кооперативі "Мирний" вартістю 10 тис. грн., оскільки він знаходиться недалеко від її будинку, потрібен їй для зберігання консервації та овочів і з урахуванням хвороби вона не може далеко ходити, а гараж у кооперативі "Донбас" вартістю 10 тис. грн. виділити відповідачу. Також за час шлюбу вони придбали автомобіль "Славута", яким користується ОСОБА_2, тому просила стягнути з нього належну їй 1/2 частку в розмірі 15 тис. грн.

Справа розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Артеміського районного суду м. Луганська від 11 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 2 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Поділено спільне майно подружжя, виділено ОСОБА_1 у приватну власність гараж АДРЕСА_1 вартістю 10 тис. грн.; виділено ОСОБА_2 у приватну власність гараж АДРЕСА_2 вартістю 10 тис. грн. Зобов’язано ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 15 тис. грн. як компенсацію за належну їй частку автомобіля "Славута", державний номерний знак НОМЕР_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду про відмову в позові та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що набуте за час шлюбу спільне майно підлягає поділу згідно запропонованого позивачкою варіанту та вказаної нею вартості майна, оскільки таку вартість відповідач не оспорив і не просив про проведення товарознавчої експертизи.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що за час шлюбу між сторонами, який розірвано у червні 2008 року, придбано майно, яке згідно з позовом підлягає поділу: гараж у кооперативі "Мирний", гараж у кооперативі "Донбас", кожний з яких оцінений позивачкою в 10 тис. грн., автомобіль "Славута", оцінений позивачкою в 30 тис. грн.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спільне майно подружжя підлягає поділу за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України, та з урахуванням роз’яснень, даних в п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Проте апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши власне рішення, допустився порушень норм процесуального права, не встановивши фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і при цьому невірно тлумачив норми як процесуального, так і матеріального права.

Згідно з наведеними вище нормами права вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Установлено, що між сторонами згоди щодо вартості спірного майна, що підлягало поділу, не досягнуто. У такому разі в дію вступають норми процесуального права, які визначають правила доказування позовних вимог.

Так, згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний суд виходив із того, що вартість майна вказана позивачкою, а тому відповідач при незгоді з такою вартістю повинен довести іншу вартість, зокрема заявленням клопотання про призначення відповідної експертизи. Проте такий перерозподіл тягаря доказування між сторонами здійснений судом при неправильному розумінні відповідних норм процесуального права. Дійсно, відповідач повинен довести іншу вартість спірного майна, яке підлягає поділу, але лише в тому випадку, коли позивачка відповідно до вимог ст. ст. 58, 59, 60 ЦПК України довела б суду визначену нею вартість спірного майна належними та допустимими доказами, а не своїм усними припущеннями, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, спір між сторонами також виник щодо варіанту поділу гаражів, при цьому відповідач доводив, що гараж у кооперативі "Донбас" є занедбаним, недобудованим, а йому зі згоди позивачки залишається у користування автомобіль, який потребує місця для зберігання. У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд таким доводам оцінки не дав і також у порушення вимог ст. 316 ЦПК України у своєму рішенні взагалі не навів мотивів такого варіанту поділу майна.

Без правової оцінки суду залишились посилання ОСОБА_2 про те, що гараж у кооперативі "Донбас" є недобудованим, у справі відсутні докази належності цього гаража комусь з подружжя на праві власності чи про наявність його як об’єкта права власності, тому висновок апеляційного суду про визнання за відповідачем права власності на вказаний гараж суперечить нормам як СК України (2947-14) , так і ЦК України (435-15) (ст. ст. 328 (435-15|s328) , 331 (435-15|s331) ) про те, що об’єктом поділу майна подружжя, об’єктом права власності може бути лише нерухоме майно, яке збудоване та введене в експлуатацію.

Крім того, резолютивна частина рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 214, 316 ЦПК України, оскільки в рішенні про присудження (компенсації грошової суми), суд має стягнути певну суму зі сторони у справі, а не зобов’язувати її виплатити вказану суму, оскільки таке рішення в разі невиконання в добровільному порядку може бути невиконаним згідно із вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 2 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.