Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Диби В.Г.,

суддів: Закропивного О.В., Євграфової Є.П.,

Мазур Л.М., Ситнік О.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 2 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 жовтня 2010 року,

У грудні 2009 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 25 вересня 2008 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона позичила ОСОБА_4 11 тис. доларів США, які остання зобов’язувалася повернути після продажу своєї квартири.

Оскільки ОСОБА_4 на її вимогу борг не повернула, ОСОБА_3 просила стягнути з неї 87 865 грн. 80 коп., що еквівалентно 11 тис. доларам США.

рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 2 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 жовтня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25.09.2008 року відповідачка ОСОБА_4 написала боргову розписку про отримання від ОСОБА_3 в доларах США 11 тисяч, які зобов’язалась повернути після продажу квартири.

Суд, відмовляючи в позові, виходив із того, що позивачка не довела факту передачі грошової суми відповідачці та її прийняття останньою в день написання розписки 25.09.2008 рок, написана відповідачкою розписка не є підтвердженням укладення договору позики, не підтверджена іншими доказами, договір позики не був укладений у передбаченому законом порядку, є безгрошовим,що підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

З такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.

Положеннями ст.ст. 1046- 1047 ЦК України визначено, що д оговір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На а.с. 6 міститься розписка такого змісту (російською): "Я, ОСОБА_4, проживающая по адресу: АДРЕСА_2, паспорт НОМЕР_1 выданный Суворовским РВД, беру деньги в долг у ОСОБА_3, АДРЕСА_1 в долларах 11 тысяч (одиннадцать тысяч долларов) обязуюсь вернуть … долг в полном объеме после продажи своей квартиры по адресу: АДРЕСА_2.

25.09.2008. Свидетели: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_3"

Оскільки в силу наведених положень ст.ст. 1046- 1047 ЦК України розписка є саме підтвердженням укладання договору, а останній є укладеним з моменту передачі грошей, висновки суду щодо відсутності доказів на підтвердження укладення договору суперечать положенням ст. 1047 ЦК України.

Приймаючи до уваги факт перебування позивачки за кордоном в день складання розписки як підтвердження її безгрошовості, суди не врахували, що підтвердженням передачі грошей та укладанням договору позики є розписка сама по собі. Зазначена в розписці дати вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей.

Посилаючись на пояснення свідків, суди залишили поза увагою положення ст. 1051 ЦК України, відповідно до якої я кщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 2 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 жовтня 2010 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 87 695 (вісімдесят сім тисяч шістсот дев’яносто п’ять) грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 876 грн. 95 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті позову відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.