Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника відповідача Черненка А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання неправомірною бездіяльності,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною бездіяльності, що полягала у ненаданні допомоги у забезпеченні поновлення порушеного права отримати паспорт оформлений українською мовою при розгляді його заяви. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що впродовж 2014-2015 років неодноразово звертався до відповідача з проханням забезпечити його право на отримання паспорту оформленого українською мовою та у заяві від 18 березня 2015 року просив звернутися до Кабінету Міністрів України з вимогою затвердити зразок паспорту без тексту російською мовою. Вказує, що згідно з рішенням суду Ленінський районний відділ в м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України зобов'язано видати йому паспорт оформлений українською мовою в обмін на паспорт оформлений українською та російською мовами, однак це рішення боржником не виконане через відсутність бланків паспортів без написів російською мовою, які мав би затвердити Кабінет Міністрів України. Посилаючись на те, що відповідач не вжив заходів щодо відновлення його порушеного права, просив суд визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо забезпечення поновлення порушеного права отримати паспорт, оформлений українською мовою при розгляді його заяви від 18 березня 2015 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді заяви від 18 березня 2015 року щодо забезпечення поновлення порушеного права ОСОБА_6 на отримання паспорту, оформленого українською мовою та звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою затвердити зразок паспорта без тексту російською мовою.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема Конституції України (254к/96-ВР) , Законів України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) (далі - Закон № 5492-VI (5492-17) ), від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (далі - Закон № 776/97-ВР (776/97-ВР) ) та постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" (353-94-п) (далі - постанова КМ № 353). Вказує, що висновки апеляційного суду не ґрунтуються на законі, оскільки на момент розгляду звернення ОСОБА_6 питання оформлення паспорта громадянина України вже було врегульоване Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону № 5492-VI (5492-17) , який затвердив зразок і технічний опис бланку паспорта громадянина України, на чому наполягав позивач, а тому немає правових підстав для звернення відповідача до Уряду з такою вимогою.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі № 814/3006/14 за позовом ОСОБА_6 до Ленінського районного відділу в м. Миколаєві державної міграційної служби зобов'язано останнього видати позивачу паспорт оформлений українською мовою в обмін на паспорт оформлений українською і російською мовами.

18 березня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з заявою, в якій просив забезпечити його право на отримання паспорта українською мовою без записів в ньому російською мовою шляхом звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою затвердити зразок паспорта без тексту російською мовою.

05 червня 2015 року виконавчою службою було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим у справі № 814/3006/14, проте 02 липня 2015 року старшим державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження через неможливість виконати рішення суду без участі боржника.

Підставою невиконання рішення суду стала відсутність бланків паспортів без написів українською мовою.

Вважаючи, що незвернення Уповноваженого Верховної ради України з прав людини до Кабінету Міністрів України з вимогою затвердити зразок паспорта без тексту російською мовою порушує його право отримати паспорт оформлений тільки українською мовою, ОСОБА_6 звернувся до суду.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо права отримати паспорт оформлений українською мовою були предметом судового розгляду і з 25 березня 2015 року Кабінет Міністрів України затвердив бланк без тексту російською мовою, а тому порушене ОСОБА_6 питання не вирішується відповідачем в межах повноважень, передбачених Законом № 776/97-ВР (776/97-ВР) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен був забезпечити можливість реалізувати право позивача отримати паспорт українською мовою, а тому мав звернутися до Кабінету Міністрів України з вимогою затвердити такий зразок.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Відповідно до частини 3 статті 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений ). Тобто ця норма посилює можливості будь-кого у захисті своїх прав і свобод, завдяки встановленню інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Повноваження цієї посадової особи, структура її апарату, порядок звернення до неї та інші питання визначаються спеціальним законом.

Частиною 1 статті 4 Закону № 776/97-ВР, в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, Уповноважений є посадовою особою, правовий статус якої визначається Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, Законом України "Про державну службу" (3723-12) , іншими законами України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод (частина 2 цієї статті).

Зміст наведеної норми закону дає підстави для висновку, що діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляд компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод особи. Уповноважений заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Перелік прав та обов'язків Уповноваженого наведений у статтях 13- 14 Закону № 776/97-ВР, зокрема, відповідно до підпункту 31 частини 1 статті 13 відповідач має право вносити в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина; направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів (підпункт 11 частини 1 статті 13 Закону № 776/97-ВР).

Це означає, що такі дії є правом, а не обов'язком Уповноваженого, який може їх вчинити, за наявності обставин, що дають підстави для висновку про те, що права та свободи особи дійсно потребують захисту, який Уповноважений може забезпечити, виходячи із переліку повноважень, якими він наділений.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо обов'язку відповідача вчинити дії, відповідно до заяви ОСОБА_6 не ґрунтуються на Законі.

Разом з тим, Порядок розгляду заяв Уповноваженим визначений у статті 17 Закону № 776/97-ВР, відповідно до частини 1 якої Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Отже, повідомити громадянина про результати розгляду його звернення у будь-якому випадку є обов'язком Уповноваженого.

Вирішуючи спір та з'ясовуючи обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що доводи ОСОБА_6 про порушення відповідачем його прав мають суб'єктивний характер, а мотиви щодо мовних уподобань ґрунтуються на особистому сприйнятті ситуації, однак суд не врахував, що ці обставини не звільняють відповідача від обов'язку надати повну і обґрунтовану відповідь на таке звернення.

Враховуючи те, що суди не досліджували питання дотримання відповідачем процедури розгляду заяви позивача та не перевірили чи надавалася ОСОБА_6 обґрунтована відповідь по суті поставлених ним питань, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни задовольнити частково .

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.