Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Диби В.Г.,

суддів: Закропивного О.В., Євграфової Є.П.,

Мазур Л.М., Ситнік О.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 2 листопада 2010 року,

У жовтні 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 11 травня 2005 року його матір‘ю ОСОБА_6 було йому подаровано Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, право власності він зареєстрував 8 червня 2005 року.

Оскільки інша Ѕ частина цього будинку належить відповідачу – його брату, з яким вона не можуть дійти згоди щодо поділу будинку й надвірних споруд, просив на підставі ст. ст. 319, 367 ЦК України, ст. 120 ЗК України поділити майно в натурі, що належить їм на праві спільної часткової власності й визначити порядок користування земельною ділянкою.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 2 листопада 2010 року, позов задоволено. Виділено із спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1, вартістю 506 800 грн. в рахунок Ѕ належної йому частини у власність ОСОБА_3 в натурі, відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25 лютого 2010 року, а саме: частину жилого будинку № А-1, що складається із приміщень: 1-1 коридор, площею 5,1 кв. м; 1-2 ванна кімната, площею 5,6 кв. м; 1-3 коридор, площею 4,8 кв. м; 1-4 кухня, площею 9,3 кв. м; 1-5 туалет, площею 1,4 кв. м; 1-6 жила кімната, площею 13,7 кв. м; 1-7 жила кімната, площею 12,2 кв. м; 1-8 жила кімната, площею 9,2 кв. м; "Д" сарай; "Г-1" гараж; "У" вбиральня, що становить 47,54/100 частки будинку, вартістю 243 408 грн.

52,49/100 часток будинку, вартістю 263 392 грн. залишено у власності ОСОБА_4

Обов’язок з проведення необхідних для поділу жилого будинку робіт та надвірних будівель і споруд покладено на обидві сторони в рівних частках.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію різниці вартості виділеної в натурі частини будинку в розмірі 9 992 грн.

Установлено наступний порядок користування земельною ділянкою площею 1 021 кв. м між співвласниками будинку відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25 лютого 2010 року, а саме: виділено в користування ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 510,5 кв. м земельної ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що спірний будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності і їхні частки є рівними. Належність сторонам часток підтверджується наявними в справі доказами та рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 лютого 2006 року, ухваленому в справі № 10958/05 між тими ж сторонами. Оскільки сторони не досягли домовленості щодо поділу будинку і земельної ділянки в натурі, суд на підставі ч. 1 ст. 367 ЦК України, ч. 4 ст. 120 ЗК України задовольнив позов.

Рішення в частині поділу майна (будинку) є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Що стосується рішення суду в частині порядку користування земельною ділянкою, то з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Установлено, що сторони є власниками будинку АДРЕСА_1 – кожний по Ѕ частині.

Керуючись при задоволенні позову про встановлення порядку користування земельною ділянкою частиною 1 ст. 88 та частиною 4 ст. 120 ЗК України, суд залишив поза увагою те, що на підставі ст. 88 ЗК України може бути визначений порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності.

Між тим, згідно з листом Управління Держкомзему в м. Рівному від 2 листопада 2009 року, відповідно до земельно-облікових документів м. Рівного, станом на 2 листопада 2009 року земельна ділянка АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (батьками сторін), поділ земельної ділянки в Управлінні відсутній. Будь-які документи, що визначають правовий статус земельної ділянки, в матеріалах справи відсутні, а отже, у суду не було правових підстав для застосування норми ч. 4 ст. 120 ЗК України.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки з’ясування обставин правового статусу земельної ділянки, правового зв’язку сторін із земельною ділянкою, щодо якої заявлено позов, мають суттєве значення для правильного вирішення спору, ухвалені в справі рішення в частині поділу земельної ділянки підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 2 листопада 2010 року в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 1 021 кв. м між співвласниками будинку відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25 лютого 2010 року, а саме: виділення в користування ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 510,5 кв. м земельної ділянки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 2 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.