6-9394св11 Про визначення місця проживання дітей - 07.09.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відділ опіки та піклування Солом‘янської в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 3 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року,

У липні 2010 року позивачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми.

У подальшому ОСОБА_3 змінила предмет позову й просила визначити місце проживання дітей, посилаючись на те, що 17 червня 1995 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 6 квітня 2009 року шлюб між ними розірвано, діти залишилися на утриманні та вихованні ОСОБА_4, місце проживання дітей не визначалося.

Одразу після розірвання шлюбу відповідач порушив їхню усну домовленість щодо її участі у вихованні та спілкуванні з дітьми й заборонив з ними зустрічатися; самовільно зняв дітей з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_2 й вивіз їх до м. Миколаєва, де орендує квартиру.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 3 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року, позов задоволено. Визначено місце проживання дітей – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, із матір‘ю – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що жодних доказів того, що спілкування позивачки з дітьми перешкоджає їхньому нормальному розвитку чи будь-якого негативного впливу на дітей з її боку немає; позивачка має житло, постійну роботу та заробіток; позитивно характеризується; має добрі умови для перебування дітей. Відповідач, навпаки, власного житла не має, самовільно вивіз дітей до іншого міста.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі – СК України) мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Згідно із чч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до принципів 4, 7 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.

Судом установлено, що сторони з 17 червня 1995 року до 6 квітня 2009 року перебували в шлюбі; від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти залишилися на утриманні та вихованні ОСОБА_4; судом місце проживання дітей не визначалося.

Відповідно до пп. 73, 74 постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 року № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини" (866-2008-п) у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок. Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей.

Під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд розглянув справу без наявності необхідного висновку, звернень до відповідача з органу опіки та піклування матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

На момент подання позовної заяви ОСОБА_5 виповнилося чотирнадцять років, однак в порушення вимог ст. 160 СК України судом не взято до уваги прохання останньої (а.с. 178) та документи (а.с. 181-187).

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.