Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2010 року,

У березні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про поділ майна, набутого в шлюбі й просив виділити йому: комп’ютер вартістю 2 100 грн., диван вартістю 3 500 грн., два крісла вартістю по 1 200 грн. кожне, телевізор вартістю 7 100 грн., комод вартістю 300 грн., акваріум з тумбою вартістю 1 500 грн., дві люстри вартістю по 150 грн. кожна, дві кутові шафи загальною вартістю 2 тис. грн., антену вартістю 1 500 грн., меблевий кухонний куточок вартістю 1 100 грн., металеву мийку вартістю 150 грн., духовку вартістю 250 грн., вбудовану газову піч вартістю 2 100 грн., мобільний телефон вартістю 2 650 грн., шафу-купе вартістю 5 тис. грн., на загальну суму 31 950 грн.

Просив виділити ОСОБА_4 замінені пластикові вікна вартістю 4 500 грн., вартість ремонту в кухні, коридорі, спальні, ванній і туалетній кімнатах на суму 8 тис. грн., проведене автономне опалення вартістю 12 тис. грн., замінені вхідні двері вартістю 1 тис. грн., встановлені міжкімнатні двері вартістю 2 500 грн., на загальну суму 35 500 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2010 року зазначене судове рішення скасовано. Поділено набуте ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період шлюбу майно наступним чином: виділено у власність ОСОБА_3 комп’ютер вартістю 2 100 грн., диван вартістю 3 500 грн., два крісла вартістю по 1 200 грн. кожне, телевізор вартістю 7 100 грн., комод вартістю 300 грн., на загальну суму 15 400 грн., а у разі відсутності вказаного майна його вартість стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3

Виділено у власність ОСОБА_4: акваріум з тумбою вартістю 1 500 грн., дві люстри вартістю по 150 грн. кожна, дві кутові шафи загальною вартістю 2 тис. грн., антену вартістю 1 500 грн., меблевий кухонний куточок вартістю 1 100 грн., металеву мийку вартістю 150 грн., духовку вартістю 250 грн., вбудовану газову піч вартістю 2 100 грн., мобільний телефон вартістю 2 650 грн., шафу-купе вартістю 4 тис. грн., на загальну суму 15 550 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 75 грн. різниці їх часток в спільному майні та 584 грн. 25 коп. в рахунок повернення судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові за недоведеністю позовних вимог, виходив із того, що позивач не надав доказів щодо перебування з відповідачкою в шлюбі, придбання спірного майна за спільні кошти, сплати заборгованості за комунальні послуги, навчання відповідачки, проведення ремонту в квартирі.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення та задовольняючи позов частково, посилався на те, що сторони перебували в шлюбі, який в подальшому було розірвано та придбали спірне майно, що підлягає поділу. Крім того, апеляційний суд зазначив про стягнення вартості вказаного майна із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у разі його відсутності.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Установлено, що сторони 28 березня 2008 року до 18 грудня 2009 року перебували в шлюбі.

Відповідно до ст. ст. 60, 70 СК України, на підставі якої заявлено позов, м айно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено поняття належності та допустимості доказів.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, в порушення вказаних норм не зазначив, якими належними і допустимими доказами підтверджені вимоги позивача; не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про придбання сторонами спірного майна в період шлюбу та про його вартість.

Апеляційний суд, зазначаючи в резолютивній частині рішення про стягнення із ОСОБА_4 вартості виділеного ОСОБА_3 майна у разі його відсутності в порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України не взяв до уваги, що такі позовні вимоги останнім не заявлялися.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 з адовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2010 року скасувати, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року – залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.