Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,

Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства (далі – Управління) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначав, що працював у відповідача на посаді другого механіка і 3 лютого 2009 року був звільнений, проте відповідач не здійснив з ним розрахунку при звільненні і не виплатив заробітної плати, у зв’язку з чим просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2009 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 квітня 2010 року позов ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 1 січня 2009 року по 3 лютого 2010 року в розмірі 1 452 грн. 74 коп.; в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 квітня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 560 грн. 84 коп.; вирішено питання про судові витрати; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Східно-Чорноморське державне басейнове управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач працював у Кримському Азово-Черноморському державному басейному управлінні охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на посаді другого механіка з 24 червня 2008 року по 3 лютого 2009 року.

3 лютого 2009 року позивача звільнено із займаної посади, проте належна йому заробітна плата не була виплачена.

Згідно довідки, наданої відповідачем, сума заборгованості по заробітній платі позивача за період з 1 січня 2009 року по 3 лютого 2009 року становить з урахуванням податків та зборів 1 452 грн. 74 коп. і не заперечується сторонами.

Стягуючи на користь позивача заборгованість по заробітній платі, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач у порушення ст.ст. 115- 116 КЗпП України не провів з позивачем розрахунок при його звільненні, у зв’язку з чим були порушені його трудові права, які підлягають поновленню шляхом примусового стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі за період з 1 січня 2009 року по 3 лютого 2009 року у розмірі 1 452 грн. 74 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем вини відповідача у затримці здійснення розрахунку при його звільненні.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 60 грн. 84 коп., виходив з того, що відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Оскільки відповідач у день звільнення ОСОБА_3 не виплатив належних йому при звільненні сум, при відсутності спору про їх розмір, на користь позивача відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 3 лютого 2009 року по 15 квітня 2010 року.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог відповідно до положень ст. 214 ЦПК України суд повинен був вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться у день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тобто при вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суду необхідно установити : наявність боргу; відсутність спору щодо його розміру; вину підприємства; дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

Проте, апеляційний суд, вирішуючи справу у порушення ст. ст. 213, 214, 309 ЦПК України на вищезазначені норми закону уваги не звернув, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, а також не встановив з якого часу позивач знав про порушення його трудових прав, зокрема про непроведення відповідачем при його звільненні з ним повного розрахунку, й відповідно не встановив, які строки звернення до суду застосовуються до спірних правовідносин та без належного обґрунтування своїх висновків стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з часу звільнення позивача до постановлення судом першої інстанції рішення.

Крім того, судом не вирішено й питання про те, чи належать відповідно до положень Інструкції зі статистики заробітної плати виплати по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до заробітної плати та чи не є ці виплати за своєю суттю відповідальністю роботодавця за непроведення чи затримку розрахунку з працівником при його звільненні, й залежно від встановленого не звернули уваги на те, що на цю частину позовних вимог дія ч. 2 ст. 233 КЗпП України не поширюється, а розповсюджується дія ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо трьохмісячного терміну звернення до суду за захистом трудових прав, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Крім того, суд також не перевірив і доводів представника відповідача Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про те, що вони є неналежними відповідачами, оскільки позивач з ними у трудових відносинах не перебував, працював у Кримазчоррибохорона, яка є самостійною організацією і свою діяльність відповідно до вимог ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців" не припинила, оскільки запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи не внесено та Східно-Чорноморська держрибохорона не є їхнім правонаступником, оскільки передавальний акт не підписано.

Оскільки апеляційним судом допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.