Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 29 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2010 року,

У листопаді 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 24 листопада 2008 року між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 як підприємством та ним і ОСОБА_5 як інвесторами укладено договір про інвестування будівництва комплексу рятувальної станції на земельній ділянці, розташованій на території Новосвітської селищної ради, на набережній в смт Новій Світ в м. Судак, але у порушення умов договору відповідач не виконав, покладений на нього обов’язок завершити будівництво об’єкту в строк до 1 липня 2009 року та не підготував документи для оформлення права власності учасників договору на об’єкт не пізніше трьох місяців з моменту завершення будівництва.

Відповідач був попереджений про можливість застосування відповідальності за несвоєчасне виконання договору 9 жовтня 2009 року, коли йому було направлено претензію про стягнення (повернення) перерахованих коштів за договором, але, незважаючи на претензію, не здійснив жодних дій ані щодо виконання договору – завершення будівництва об’єкту та передання його у власність, ані щодо повернення сплачених інвестором коштів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача грошові кошті в сумі 3 440 891 грн. 48 коп. за договором про інвестування будівництва від 24 листопада 2008 року та судові витрати.

Рішенням Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 29 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2010 року, позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 128 083 грн. 14 коп. у зв’язку із невиконанням договору про інвестування будівництва від 24 листопада 2008 року; штрафні санкції в сумі 312 808 грн. 34 коп., всього 3 440 891 грн. 48 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що доводи позивача відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Установлено, що 24 листопада 2008 року між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (підприємство) та ОСОБА_3 (інвестор-1) і ОСОБА_5 (інвестор-2) (разом – учасники) укладено договір про інвестування будівництва комплексу рятувальної станції (дольова участь в будівництві) на земельній ділянці, розташованій на території Новосвітської селищної ради, на набережній в смт Новій Світ в м. Судак.

Пунктом 4.7 договору визначено, що підприємство зобов’язується завершити будівництво об’єкта в строк до 1 липня 2009 року. У п. 4.3.7 зазначено про те, що підприємство зобов’язується підготувати документи, необхідні для оформлення прав власності учасників на об’єкт не пізніше трьох місяців з моменту закінчення будівництва об’єкта. Указаний строк може бути продовжено в разі затримки державними органами України у виданні документів, необхідних для оформлення об’єкта у власність. У п. 4.2.1 зазначено, що інвестор-1 зобов‘язується в строки, визначені планом виконання робіт і фінансування перерахувати підприємству грошовий внесок згідно із п. 5.2.1 договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що інвестиційний внесок ОСОБА_3 склав 350 тис. доларів США за курсом НБУ на день оплати.

Розділом 8 договору передбачено відповідальність сторін. Так, зокрема, п. 8.1.5 передбачено, що у випадку, якщо в процесі будівництва виявиться, що в результаті дії (бездіяльності) підприємства об’єкт не може бути завершений будівництвом або не може бути переданий у власність учасників, інвестор-1, інвестор-2 мають право в односторонньому порядку розірвати цей договір. При цьому підприємство зобов’язано протягом місяця повернути інвестору-1, інвестору-2 всі внесені ними за договором вклади та сплати штраф у розмірі 10% від суми внесених коштів.

Однак доказів розірвання договору матеріали справи не містять. Не містить таких доказів і претензійна вимога, в якій ОСОБА_3 просить ОСОБА_4 повернути йому протягом місяця 3 440 891 грн. 45 коп. внесених ним коштів, що еквівалентно 39 571 доларів США + 10% штрафу від суми внесених коштів у зв‘язку з тим, що в строк до 1 липня 2009 року будівництво не завершено.

За таких обставин висновки судів про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 є передчасними.

Суд, вираховуючи суму, взяв до уваги розписки ОСОБА_4 про отримання коштів від ОСОБА_3 (а.с. 7-14, 28-31); прихідні касові ордери (а.с. 26, 27), на загальну суму 390 571 доларів США, що еквівалентно 3 128 083 грн. 14 коп., між тим у прихідних касових ордерах від 21 травня 2009 року на суму 5 тис. доларів США та від 22 травня 2009 року на суму 5 тис. доларів США відправником зазначено ОСОБА_6, а отримувачем – ОСОБА_4 (а.с. 26, 27).

На зазначене суди уваги не звернули.

Відповідно до п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 923 (923-2008-п) п рийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами. Сертифікат відповідності – документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Однак, застосовуючи вказану норму, суд не звернув уваги на те, що на час завершення будівництва – 1 липня 2009 року редакція постанови, яка діяла на той час, не містила такого поняття як сертифікат відповідності, а, отже, у суду не було підстав для її застосування.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначене уваги не звернув; не взяв до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що одразу після закінчення будівництва від звернувся до БРТІ м. Судака для виготовлення інвентарної справи на будинок, сплатив кошти за прискоренння роботи і отримав документи в листопаді 2009 року; уклав договір із ГНІПІІ "НІІпроектреконструкція" на виконання проектної документації, необхідної для введення будинку до експлуатації та отримав необхідні документи 25 червня 2010 року; не звернув уваги на те, що стороною договору є суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 й саме до нього заявлено позов.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішенням Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 29 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.