Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року,

У травні 2005 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що вони з відповідачкою в листопаді 1999 року усно домовилися про купівлю-продаж частини будинку і вона придбала у ОСОБА_4 Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 за 3 600 грн.

Свої зобов‘язання вона виконала, передала відповідачці гроші, про що було складено розписки, а відповідачка передала їй Ѕ частину будинку з надвірними спорудами, в якій вона (позивачка) до цього часу проживає із сім‘єю, оплачує усі платежі, однак договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі не оформлювався, оскільки відповідачка виїхала до м. Сімферополя і від оформлення договору ухиляється.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила про визнати договір купівлі-продажу таким, що відбувся та визнати за нею право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 року, визнано договір купівлі-продажу Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 таким, що відбувся. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будинку (квартира № 2).

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення пор відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов на підставі ч. 2 ст. 219 ЦК України, виходив із того, що відповідно до розписок від 25 квітня 1999 року, від 24 листопада 1999 року та від 21 серпня 2000 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 3 610 грн. в рахунок придбання будинку, остання цей факт підтвердила, тобто фактично було укладено договір купівлі-продажу будинку.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Стаття 219 ЦК України, якою керувався суд вирішуючи спір, регулює п равові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину. Так, у ч. 2 зазначено, що суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Разом з тим, суд в мотивувальній частині зазначає, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення, суд справі за заявою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Проте, наведена норма становить зміст частини 2 ст. 220 ЦК України, яка між іншим не містить положення про визнання такої угоди дійсною саме за заявою сторони, яка виконала угоду.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Правило частини 2 статті 47 ЦК Української РСР про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 року задовольнити частково.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2007 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.