Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.

суддів Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Євтушенко О.І., Юровської Г.В.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, закритого акціонерного товариства "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини", третя особа Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_5,, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договорів купівлі-продажу майна недійсними та витребування з незаконного володіння,

за зустрічний позов ОСОБА_3 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, треті особи закрите акціонерне товариство "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини", ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_11, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_5,, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання права власності на майно,

за касаційними скаргами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, поданої начальником регіонального відділення Горлач Н. на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2010 року та на рішення апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2011 року,

ОСОБА_7, ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2011 року,

У січні 2009 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, з врахуванням уточнень, звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень та житлових приміщень по АДРЕСА_1 від 04.02.2008 року, укладені ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" та ОСОБА_3 та між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" і ОСОБА_4 від 26.10.2007 р. - та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спірні приміщення.

Посилалось на те, що 31 січня 1996 р. між регіональним відділенням фонду державного майна України по Львівській області та організацією орендарів орендного підприємства Львівської фабрики по переробці вторинної сировини укладено договір купівлі-продажу орендованого державного майна Львівської фабрики по переробці вторинної сировини. На момент продажу, на балансі зазначеного підприємства знаходилось орендоване державне майно - гуртожиток по АДРЕСА_1, інвентарний № 1а, за яким залишився статус державного майна.

В процесі здійснення дій по реалізації права власності стало відомо про те, що ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" спірне приміщення реалізувало третім особам, зокрема 26.10.2007 року ОСОБА_4 приміщення 2-25, 26-28 на 1 поверсі будівлі позначеної літерою "А-2" та 04.02.2008 року ОСОБА_3 приміщення 1-24, які розташовані на 2 поверсі та приміщення сходової клітки №1, розташоване на 1 поверсі.

У грудні 2009 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом в якому просив визнати за ним право власності на приміщення 1-24, які розташовані на 2 поверсі та приміщення сходової клітки №1, розташоване на 1 поверсі загальною площею 369,4 кв.м. по АДРЕСА_1, придбані згідно договору купівлі-продажу від 04.02.2008 р.

Посилався на те, що оспорюванний регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області договір купівлі-продажу спірних приміщень відповідає вимогам чинного цивільного законодавства. На момент укладення договору купівлі-продажу, не було будь-якої заборони щодо реалізації приміщень.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2010 року позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04 лютого 2008 року приміщень 1-24 розташованих на 2 поверсі та приміщення сходової клітки №1 розташованої на першому поверсі будинку позначеному літ. "А-2", загальною площею 369,4 кв.м. по АДРЕСА_1 укладений між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини та ОСОБА_3 Витребувано з володіння ОСОБА_3 зазначені приміщення. В задоволенні інших вимог відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Відмовлено в частині визнання договору купівлі продажу приміщення ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2011 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2010 року скасовано в частині задоволених вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та ухвалено в цій частині нове рішення, у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на приміщення, які були придбані за Договором купівлі-продажу від 04 лютого 2008 року, укладеним між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" і ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. В решті рішення першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі начальник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області - Горлач Н. посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вищезгадані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та ухвалити в справі нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_9 посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, подана начальником Горлач Н. підлягає задоволенню частково та касаційна скарга ОСОБА_7, ОСОБА_9 підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов регіонального відділення ФДМУ та визначаючи недійсним договір купівлі-продажу майна (приміщень загальною площею 369,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1) укладений 04.02.2008 року між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" і ОСОБА_3 з підстав передбачених ст. 388 ЦК України, і витребовуючи спірні приміщення з володіння ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні його зустрічного позову до РВ ФДМУ про визнання за ним права власності на спірні приміщення, які були предметом договору купівлі-продажу майна від 04.02.2008 року, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 повинен був знати про придбання майна в особи, яка не мала права його відчужувати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог РВ ФДМУ та відмови у задоволенні зустрічного майна України по Львівській області про визнаючи за ОСОБА_3 право власності на ці приміщення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірних приміщень, право власності на які він набув на підставі договору купівлі-продажу майна, а саме приміщень загальною площею 369,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1) укладеного 04.02.2008 року між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини, правові підстави для визнання недійсним якого відсутні, а оскільки його право власності на спірні приміщення оспорюється РВ ФДМУ, то у відповідності до ст. 392 ЦК України визнав його право власності на вказане приміщення. Крім того, обставини набуття спірних приміщень загальною площею 374,9 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 за Договором купівлі-продажу майна, аналогічні до обставин набуття права власності на інші спірні приміщення у цьому ж будинку ОСОБА_3

Проте погодитись із такими висновками суду апеляційної інстанції не можна, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.01.1996 р. між регіональним, відділенням фонду державного майна України по Львівській області та організацією орендарів орендного підприємства Львівської фабрики по переробці вторинної сировини, яке в подальшому перетворене у ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" укладено договір № 145 купівлі-продажу орендованого державного майна Львівської фабрики по переробці вторинної сировини. За цим договором та додатком до акта прийому-передачі Орендного підприємства Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" відбулось, зокрема, відчуження гуртожитку по вул. Грунтова, 5 в м. Львові.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2008 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу № 145 від 31.01.1996 р. укладений між регіональним відділенням фонду державного майна України по Львівській області та організацією орендарів орендного підприємства Львівської фабрики по переробці вторинної сировини, в частині додатка до акта прийому-передачі орендного підприємства Львівської фабрики по переробці вторинної сировини, в частині включення гуртожитку по АДРЕСА_1, інвентарний № 1а та визнано за державною в особі регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області право власності на цей гуртожиток.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Із матеріалів справи встановлено, що приміщення на АДРЕСА_1) складаються з адміністративної будівлі та гуртожитку. 31.01.1996 р. між регіональним, відділенням фонду державного майна України по Львівській області та організацією орендарів орендного підприємства Львівської фабрики по переробці вторинної сировини, яке в подальшому перетворене у ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" укладено договір № 145 купівлі-продажу орендованого державного майна Львівської фабрики по переробці вторинної сировини і за цим договором була передана лише адміністративна будівля. Разом з тим за договором та додатком до акта прийому-передачі Орендного підприємства Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" відбулось, зокрема і відчуження гуртожитку по АДРЕСА_1.

Враховуючи зазначені обставини постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2008 р. визнано недійсним договір купівлі-продажу № 145 від 31.01.1996 року в частині продажу гуртожитку

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2008 р. визначено, що питання статусу та площі гуртожитку на момент визнання права власності на вказаний гуртожиток за регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області не досліджувалось та не вирішувалось.

Із листа департаменту житлового господарства Лівівської міської ради встановлено, що приміщення по АДРЕСА_1 має статус гуртожитку, введено в експлуатацію 1972 року. На другому поверсі зазначенного приміщення гуртожитку зареєстровані та проживають 8 сімей, у тому числі 3-ті особи по справі ОСОБА_7, ОСОБА_9 та інші.

Судом першої інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу майна приміщень загальною площею 369,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1) укладений 04.02.2008 року між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини та ОСОБА_3, вартість майна визначена 80934 гривень, укладений ними під час коли в провадженні господарського суду з грудня 2005 року знаходилась справа щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 145 від 31.01.1996 року в частині продажу гуртожитку.

Враховуючи те, що на момент укладення договору відповідач ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" не мала права на відчуження вказаного майна, спірне приміщення віднесено до державного житлового фонду, в цьому приміщенні приживають сім’ї, які зареєстровані там, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що укладений сторонами договір купівлі – продажу від 4 лютого 2008 року, не відповідає вимогам ст. 215, 216, 388 ЦК України, є недійсним, а тому спірне майно підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_3. правові підстави для визнання укладеного сторонами договору дійсним відсутні

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Отже, суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи, дав їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, в частині визнання недійсним укладеного договору щодо відчуження гуртожитку.

Враховуючи те, що приміщення загальною площею 374,9 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 за договором від 26.10.2007 року укладеним між ЗАТ "Львівська фабрика по переробці вторинної сировини" і ОСОБА_4 продані власником приміщення у відповідності до вимог діючого законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підстав для визнання його недійсним немає, а тому касаційна скарга позивача в цій частині не ґрунтується на законі і задоволенню не підлягає.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.5. ч.1. ст. 336, ст.ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, подана начальником регіонального відділення Горлач Н. – задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_9 - задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2011 року - скасувати, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2010 року - залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.