Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Журавель В.І., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, треті особи: управління земельних ресурсів у Обухівському районі, Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності, за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2011 року,

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання за державою права власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні земельні ділянки розташовані на острові Канівського водосховища.

Рішення Козинська селищна рада Обухівського району Київської області про передачу земельних ділянок у власність не приймала.

Після отримання земельних ділянок відповідачі їх відчужили іншим особам, тим самим порушивши право власності держави на землю, оскільки вказані ділянки вибули з власності держави без відповідного погодження. Просив визнати недійсними державні акти на право власності на землю, видані ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за вказаними особами, визнати за державою в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області ( далі РДА) право власності на земельні ділянки, розташовані по вулиці Старокиївській у смт. Козин Обухівського району Київської області на корінному острові, який розташований на 101-102 км по фарватеру річки Дніпро Канівського водосховища у районі 7-9 захисної дамби Конча-Заспа-Плюти, межі яких визначені в державних актах на право власності на землю, виданих відповідачам та витребувати вказані земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 2 березня 2011 року, позов задоволено частково - відновлено строк позовної давності; визнано недійсними: державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270570 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_3; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270518 від 18 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_4; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270575 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_5; держаний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270519 від 18 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_6; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270573 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_7; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270517 від 18 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_8; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270569 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_9; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270568 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_10; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270516 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_11; державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 270574 від 25 квітня 2003 року на ім’я ОСОБА_12; у задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду Київської області від 2 березня 2011 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року в частині відмови у задоволені позову про визнання недійсними державних актів на землю, визнання права власності на землю та витребування її з чужого незаконного володіння та просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та не правильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, вивчивши матеріали цивільної справи вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції вважав, що визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, передані у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, відновлюється становище, яке існувало до порушення закону і права держави на спірні земельні ділянки та не потребує додаткового судового захисту.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного:

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що правовий режим вказаних земельних ділянок визначено і Обухівська районна державна адміністрація Київської області є належним позивачем; при видачі державних актів на право власності на земельні ділянки не було дотримано процедури, передбаченої ст.118 ЗК України та встановлено, що спірні земельні ділянки не можуть бути землями, призначеними для житлової та громадської забудови. Відмовляючи у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, зазначив, що нові власники земельних ділянок, які придбані за договорами купівлі-продажу не вступили у права володіння вказаними земельними ділянками, тому відсутні підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння.

При ухваленні судового рішення, суд першої інстанції не звернув уваги, що заступником Генерального прокурора України подано позовну заяву в інтересах Обухівської районної державної адміністрації Київської області щодо земельних ділянок, які були передані фізичним особам у приватну власність відповідно до рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Заступник генерального прокурора України, звертаючись із зазначеним позовом, вважав, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах смт. Козин Обухівського району Київської області.

Разом з тим, матеріали цивільної справи містять відомості, що спірні земельні ділянки знаходяться безпосередньо на корінному острові на 101-102 км по фарватеру річки Дніпро Канівського водосховища. Крім того, рішенням Обухівської районної ради від 9 лютого 2011 року затверджено проект обґрунтування зміни меж території смт. Козин Обухівського району Київської області та встановлено загальну площу смт. Козин-2740 га. (а.с.137, т.4).

Відповідно до п.2 абзацу 1 ст.12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст і є їх дискреційними повноваженнями. Вказані повноваження, за тлумаченням Конституційного суду України у рішенні №10-рп/2010 від 1 квітня 2010 року (v010p710-10) , є владними.

Крім того, матеріали справи містять висновок "Київгеоінформатика" про те, що вказані земельні ділянки розташовані на острові Безименний в акваторії Канівського водосховища річки Дніпро.(а.с.215-225, т.2). У висновку №7279 від 26 січня 2009 року комплексної судової експертизи КНДІСЕ не визначено до якої категорії земель відносяться спірні земельні ділянки.(а.с.200-212, т.10).

З відповіді управління Держкомзему в Обухівському районі від 14 січня 2010 року вбачається, що вказані спірні земельні ділянки відносяться до адміністративних меж Козинської селищної ради Обухівського району, однак спірні земельні ділянки обліковуються як такі, що не мають визначеного власника. (а.с.199, т.2). А з відповіді Дніпровського басейнового управління водних ресурсів вбачається, що, на їх думку, земельна ділянка, яка розташована по 101-102 км фарватеру річки Дніпро Канівського водосховища є островом і відноситься до земель водного фонду. (а.с. 22, т.1).

Посилання на те, що вказані земельні ділянки відносяться до прибережних захисних смуг не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки за ч.3 ст.60 ЗК України прибережні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою і їхні межі зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Таких доказів матеріали цивільної справи не містять.

Згідно ч.1 ст.59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, що тягне за собою можливість розпорядження ними. Як державною, так і органом місцевого самоврядування.

Тобто, матеріали цивільної справи містять протиріччя у визначення правового режиму спірних земельних ділянок і відсутні дані про те, як обліковується вказана земельна ділянка відповідно до даних Державного земельного кадастру.

Суд не встановив, чи змінювалося цільове призначення вказаних земельних ділянок та чи дотримано при цьому вимоги ст. 20 ЗК України.

Відповідно до чинного ЗК України (2768-14) суд не наділений повноваженнями визначати правовий режим чи цільове призначення земельної ділянки.

Тому без визначення приналежності спірних земельних ділянок не можливо визначити, чи є належним позивач, зазначений у позові заступника Генерального прокурора України, оскільки землі територіальних громад та землі водного фонду мають різний правовий режим та правове регулювання.

Крім того, суд першої інстанції у резолютивній частині судового рішення не зробив висновку щодо чинності рішення Козинської селищної ради від 15 квітня 2003 року за №27-18 "Про надання та передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам" (а.с.80,т.1).

У мотивувальній частині рішення суду вказано, що це рішення Козинською селищною радою Обухівського району Київської області не приймалося. Висновок зроблено на підставі показань свідків-депутатів Козинської селищної ради на час прийняття рішення.

Однак, зазначений акт органу місцевого самоврядування був підставою для виділення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам. Вироку суду щодо неправомірних дій голови Козинського селищного голови при видачі вказано рішення селищної ради матеріали справи не містять. Відсутнє будь-яке рішення з цього приводу самої Козинської селищної ради, тому без визначення чинності вказаного рішення органу місцевого самоврядування не можна зробити висновок про чинність державних актів на право власності на земельні ділянки, які були видані на підставі зазначеного рішення, оскільки презюмується його чинність.

Не можна погодитися із відмовою у позові про витребування спірних земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, у визначених випадках, право власника витребувати майно від набувача, який його придбав за відплатним договором навіть якщо набувач не знав і не міг знати, що особа, у якої він придбав майно, не мала права його відчужувати. При цьому умови задоволення віндикаційного позову залежать лише від характеру незаконного володіння, в якому перебуває майно.

Згідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння – це юридична можливість фактичного впливу на річ.

Право користування – це юридична можливість видобування власником споживчих властивостей речі.

У даному випадку, суд першої інстанції невірно витлумачив зміст права власності, прирівнявши право володіння та користування річчю у вигляді спірних земельних ділянок до фактичного володіння та користування ними. Разом з тим, як власники земельних ділянок, право власності на які посвідчено відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 мають право володіння, користування та розпорядження земельними ділянками у розумінні можливості фактичного впливу на них та видобування споживчих властивостей земельних ділянок та визначення долі земельних ділянок.

Тому вказані висновки не є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного цивільного та земельного законодавства.

Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанцій не можливо усунути на стадії касаційного розгляду справи, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до вимог ч.2 ст. 338 ЦПК України, судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 335, 336, ч. 2 ст. 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.