Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Фаловської І.М.,

Мартинюка В.І., Юровської Г.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про стягнення суми страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від

24 листопада 2010 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" (далі – ВАТ "УСК "Дженералі Гарант") про стягнення суми страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 7 травня 2008 року він уклав з відповідачем договір страхування транспортного засобу – належного йому автомобіля "Опель Зафіра", д.н. НОМЕР_1.

2 січня 2009 року на автомобільній дорозі Київ-Чернігів відбулась дорожньо-транспортна пригода, автомобіль під його керуванням з’їхав у кювет та декілька разів перевернувся.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав черепно-мозкову травму, переломи ребер, політравму грудної клітини, ушкодження легень та був з місця події доставлений до Броварської центральної лікарні.

Належний позивачеві автомобіль зазнав механічних ушкоджень.

Страхова компанія відмовилась виплачувати позивачу суму страхового відшкодування, посилаючись на те, що позивач на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у нетверезому стані, що відповідно до умов договору страхування є підставною для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Не погоджуючись з відмовою страхової компанії виплатити суму страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" на його користь суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 113 116 грн. 20 коп., витрати за проведення калькуляції в розмірі 1 100 грн. 10 коп., 10 грн. комісії за послуги банку, моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн. та судові витрати.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 позовні вимоги уточнив і просив суд стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченого страхового відшкодування з подвійною ставкою Національного Банку України за прострочення виплати страхового відшкодування всього в розмірі 167 058 грн. 32 коп. та моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 5 липня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" на користь ОСОБА_3 суму невиплаченого страхового відшкодування та пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання всього в розмірі 167 058 грн. 32 коп., витрати, пов’язані з оплатою складання калькуляції, в сумі 1 110 грн. 16 коп., моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 5 липня 2010 року скасовано, в позові ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 5 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 7 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" укладено договір страхування транспортного засобу (далі – договір), що був предметом іпотеки.

Відповідно до п. 1.2 договору, об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "Опель Зафіра".

Страховим випадком за вказаним договором є, зокрема, пошкодження або знищення транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди та інші пошкодження, що сталися в процесі руху.

Відповідно до п. 4.1 договору до страхових випадків не відносяться та виплати страхового відшкодування не проводяться при знищенні, пошкодженні, крадіжці або крадіжці з автомобіля внаслідок управління автомобілем особою, яке сталося з дозволу власника транспортного засобу, що не має права на керування автомобілем і (або) особою, що знаходиться в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння.

2 січня 2009 року позивач, керуючи належним йому транспортним засобом, з’їхав у кювет, де перекинувся, внаслідок чого автомобіль зазнав механічних ушкоджень, а ОСОБА_4 зазнав тілесних ушкоджень та був доставлений до Броварської центральної лікарні.

9 січня 2010 року, у визначений договором строк, дружина заявника, ОСОБА_5, звернулась до відповідача із заявою про страховий випадок.

26 січня 2009 року ВАТ УСК "Дженералі Гарант" листом повідомила ОСОБА_4 про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 4.1.5 договору страхування, у зв’язку з тим, що збиток виник унаслідок управління транспортним засобом особою, яка перебувала у стані алкогольного сп’яніння.

Підставою для встановлення перебування позивача на час дорожньо-транспортної пригоди в стані алкогольного сп’яніння відповідач зазначав довідку Броварської центральної районної лікарні Київської області № 59 від 19 січня 2009 року.

Із зазначеної довідки вбачається наступне: ОСОБА_3 перебував у хірургічному відділенні Броварської центральної районної лікарні з 2 січня 2009 року до 9 січня 2009 року з діагнозом: закрита травма грудної клітини, перелом 4-9 ребер зліва, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, малий ідреторакс зліва, забійна рана голови, алкогольне сп’яніння.

Не погоджуючись з таким рішенням страхової компанії та поставленим лікарями діагнозом "алкогольне сп’яніння", ОСОБА_3 9 червня 2009 року звернувся до Броварського міжрайонного прокурора із заявою про проведення перевірки по факту, на думку заявника, шахрайських дій працівників Броварської центральної районної лікарні щодо надання недостовірної довідки про перебування позивача на час дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп’яніння.

Під час проведення перевірки до неї було залучено комісію Головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації, згідно з висновком якої встановлений ОСОБА_3 у період його перебування на стаціонарному лікуванні в Броварській центральній районній лікарні супутній діагноз "алкогольне сп’яніння" підлягає скасуванню, як такий, що був встановлений з істотними порушеннями чинного законодавства. За описаних у наведеній медичній документації обставин (отримання тілесних ушкоджень під час дорожнього-транспортної пригоди, наявність у хворого запаху алкоголю з рота) працівники Броварської центральної районної лікарні мали право і були зобов’язані встановити, чи перебував ОСОБА_3 у стані алкогольного сп’яніння, однак належним чином цього не зробили.

Відповідно до положень ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Пунктом 5.3 договору страхування встановлено, що для отримання страхового відшкодування страховик або вигодонабувач повинен надати наступні документи: заяву про виплату страхового відшкодування, документ, що підтверджує настання страхового випадку (довідку відповідних органів про дорожньо-транспортну пригоду, крадіжку, стихійне лихо та ін.), документи про розмір завданих збитків.

Суд першої інстанції вважав, що позивачем виконано належним чином всі вимоги п. 5.3 договору страхування.

В обґрунтування вартості ремонту ОСОБА_3 надано калькуляцію № КА-0000067 від 24 січня 2009 року, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля ставить

113 116 грн. 20 коп.

Згідно з п. 3.2.5 договору страхування у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування протягом 15 робочих днів після дати складання страхового акта.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що при простроченні виплати страхового відшкодування (понад 15 робочих днів після оформлення страхового акта) страховик зобов’язаний сплатити страхувальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день настання страхової події за кожний день прострочення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до укладеного між сторонами договору страхування відповідач повинен виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, сплатити пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання та відшкодувати завдану неправомірними діями моральну шкоду в розмірі, визначеному судом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з умов договору страхування, відповідно до яких у разі настання страхового випадку у страхової компанії виникав обов’язок по здійсненню страхової виплати перед ВАТ "Державний ощадний банк України", оскільки предмет страхування – автомобіль "Опель Зафіра", був також предметом іпотеки за договором, укладеним між ВАТ "Державний ощадний банк України" та

ОСОБА_4 на забезпечення виконання умов кредитного договору. Оскільки ВАТ "Державний ощадний банк України" до участі у справі залучено не було та у матеріалах справи були відсутні докази того, що банк відмовився від свого права або втратив інтерес щодо виконання страховою компанією своїх зобов’язань перед ним за договором страхування апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові ОСОБА_6, оскільки в останнього відсутнє право вимагати стягнення на його користь страхового відшкодування.

З висновками судів повністю погодитися не можна.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову

ОСОБА_3, суд першої інстанції взяв за основу розрахунку калькуляцію вартості відновлювальних робіт (а.с. 28), зроблену без відома та без участі страхової компанії, яка заперечувала проти суми збитків.

Зазначена калькуляція проведена без урахування того, що в ній зазначено не розмір завданих збитків, а розмір вартості відновлювального ремонту автомобіля, без урахування вимог Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , ст. 8 Закону України "Про судову експертизу".

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не перевірив розрахунок позовних вимог позивача щодо відшкодування шкоди страховою компанією та вимоги щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення виплати.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування моральної шкоди. Між сторонами укладено договір страхування, тобто відносини сторін випливають з договірних правовідносин, а в такому випадку відшкодування моральної шкоди можливе лише тоді, коли, таке відшкодування передбачено умовами укладеного договору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що не притягнуто до участі у справі вигодонабувача – ВАТ "Державний ощадний банк України", не звернувши уваги на те, що в матеріалах справи

(а.с. 110) знаходиться лист Солом’янського відділення № 5445 у м. Києві ВАТ "Державний ощадний банк України", адресований страховій компанії, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_3 повідомляв вигодонабувача про дорожньо-транспортну подію; не з’ясував, чи погашено позивачем кредит ВАТ "Державний ощадний банк України" на час дорожньо-транспортної події та на час розгляду справи в суді; не встановив, чи міг при зазначених обставинах банк звертатися із вказаним позовом до відповідача.

Таким чином, суди не встановили фактичних обставин справи та належним чином не перевірили докази, якими підтверджувались позовні вимоги.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 5 липня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія

"Дженералі Гарант" про стягнення суми страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.