Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Криворізької міської ради, ОСОБА_7, виконавчого комітету Криворізької міської ради, третя особа Управління Держкомзему у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, Перша Криворізька державна нотаріальна контора про визнання незаконним рішення виконкому, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину за законом та про визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2010 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Криворізької міської ради, ОСОБА_7, виконавчого комітету Криворізької міської ради та просив визнати незаконним рішення виконкому від 15 березня 2000 року у частині виділення ОСОБА_8 земельної ділянки площею 427 кв.м за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконним Державний акт про право приватної власності на зазначену земельну ділянку, виданий ОСОБА_8 30 травня 2000 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 листопада 2002 року, видане Першою Криворізькою державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_9 у частині передачі у власність у порядку спадкування за законом вказаної земельної ділянки; визнати недійсним Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, виданий 24 червня 2003 року ОСОБА_9; визнати за ним, ОСОБА_6, право користування земельною ділянкою площею 970 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі земельною ділянкою площею 427 кв.м, яка була надана ОСОБА_8, зобов’язати ОСОБА_7 знести огорожу, якою відокремлено будинок А-1 від будинку Б-1 за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язати ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні вказаною земельною ділянкою, в тому числі площею 427 кв.м, яка була надана ОСОБА_8 Також просив відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними діями ОСОБА_7, в сумі 1250 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку від 30 травня 2000 року та Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку від 24 червня 2003 року та в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні. Визнано недійсними вказані Державні акти про право приватної власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Зобов’язано ОСОБА_7 знести шляхом демонтажу паркан, встановлений у дворі спільного користування не земельній ділянці. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві часткової власності позивачу – ОСОБА_6 у розмірі 3/5 частки та ОСОБА_7 у розмірі 2/5 частки.

ОСОБА_6 успадкував зазначену будівлю після смерті свого батька- ОСОБА_11.

ОСОБА_7 успадкував зазначену частку від своєї матері ОСОБА_9, а та у свою чергу від свого чоловіка ОСОБА_8, який успадкував будівлю від ОСОБА_10, рідного брата ОСОБА_11

У сумісному користуванні ОСОБА_11 та ОСОБА_10 була земельна ділянка площею 1000 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Криворізьскої міської ради № 192 від 15 березня 2000 року було затверджено розмір присадибної земельної ділянки та ділянки для ведення особистого підсобного господарства, переданої у приватну власність ОСОБА_8, у розмірі 472 кв.м. та йому видано державний акт на право власності.

Після смерті чоловіка зазначену земельну ділянку успадкувала ОСОБА_9, про що 28 листопада 2002 року її також видано Державний акт на зазначену земельну ділянку площею 472 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_12 померла, зазначене майно: частку у будинку та земельну ділянку успадкував ОСОБА_7, який встановив огорожу на межі своєї земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що при розробці землеупрорядної документації та видачі державних актів про право власності не було порушень закону, а видані державні акті на права користування земельною ділянкою не порушують права позивача, оскільки видані відповідно до порядку користування земельною ділянкою, який склався між батьком позивача та дідом відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт відсутності підпису ОСОБА_6 щодо погодження меж земельної ділянки у технічній документації не може свідчити про недійсність державного акту про право приватної власності на земельну ділянку за умови дотримання порядку виготовлення технічної документації на земельну ділянку, встановленого порядку землекористування між колишніми співвласниками будинку – ОСОБА_8 та ОСОБА_11, узгодження меж земельної ділянки з іншими суміжними землекористувачами та встановлення сервітуту площею 13, 0 кв.м для забезпечення проходу до житлового будинку ОСОБА_6 Суд також зазначив, що такий порядок землекористування не порушує права позивача з урахуванням того, що він фактично часткою будівлі та земельною ділянкою не користується, проживає за межами України.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що зроблено відповідно до норм матеріального права та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що передача частини земельної ділянка для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 суперечить ч.1 Декрету Кабінету міністрів України від 26 грудня 1992 року (15-92) " Про приватизацію земельних ділянок", оскільки земельна ділянка площею 1000 кв.м для обслуговування будинку у постійне користування та площею 186 кв.м у тимчасове користування під город була виділена рішенням Центрально-Міської ради м. Кривого Рогу від 24 липня 1992 року № 224/1 обом співвласникам будинку – ОСОБА_6 та спадкодавцю відповідача – ОСОБА_13, а тому підлягала приватизації в цілому, а не по частках.

Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу, не урахував, що земельна ділянка надана у сумісне користування без визначення часток, а тому, відповідно до ст. 30 Земельного Кодексу УРСР 1990 р., який був чинним на час ухвалення рішення Центрально-Міської ради м. Кривого Рогу від 24 липня 1992 року № 224/1, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

При цьому, відповідно до ст. 42 зазначеного Кодексу в икористання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Таким чином, в порушення зазначених норм права, апеляційний суд, установивши, що земельна ділянка була передана співвласникам будинку, який знаходиться у частковій власності, не звернув уваги на той факт, що судом першої інстанції на підставі досліджених доказів був встановлено факт угоди про порядок користування земельною ділянкою серед спадкодавців сторін по справі, яка є обов’язковою для спадкоємців, та не встановив протилежного і не навів доводів на спростування таких висновків.

З урахуванням наведеного рішення суду апеляційної інстанції є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.

Керуючись ч.4 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2010 року скасувати.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від

16 квітня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.