Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Закропивного О.В., Писаної Т.О.,

Нагорняка В.А., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" (далі – ВАТ "Кредобанк") до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2011 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 19 травня 2011 року,

У червні 2010 року ВАТ "Кредобанк" звернулось до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 177/ж про надання останньому кредиту в сумі 271 600 доларів США зі сплатою 15 відсотків річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 25 грудня 2027 року. У зв’язку з неналежним виконанням взятих за кредитним договором зобов’язань у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, що станом на 21 червня 2010 року становила 1 850 415 грн. 15 коп. Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму кредитної заборгованості та судові витрати в справі.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 9 грудня 2010 року позов задоволено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 березня 2011 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 9 грудня 2010 року залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19 травня 2011 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 9 грудня 2010 року в частині стягнення заборгованості змінено, зменшено загальну суму заборгованості за кредитним договором до 1 833 536 грн. 23 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання суду на ст.ст. 553, 554 ЦК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвалених рішень судів першої й апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ВАТ "Кредобанк" про стягнення з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідач належним чином не виконав своїх зобов’язань за кредитним договором, тому на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України позивач мав право вимагати дострокового повернення кредитних коштів зі сплатою належних відсотків.

Вказаний висновок суду першої інстанції підтримав й апеляційний суд, однак, змінив рішення в частині стягнення заборгованості, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором з 1 850 415 грн. 15 коп. до 1 833 536 грн. 23 коп. При цьому апеляційний суд виходив з того, що дії банку з підвищення відсоткової ставки до рівня 15,2 відсотків річних визнані недійсними рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 6 грудня 2010 року, яке набрало законної сили.

Проте з такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 177ж про надання останньому кредиту в сумі 271 600 доларів США зі сплатою 15 відсотків річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 25 грудня 2027 року (а.с.5).

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсону від 6 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним додатковий договір № 1 від 19 травня 2008 року до кредитного договору № 177/ж від 26 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "Кредобанк" про збільшення процентної ставки за кредитним договором з 15 до 15,2 відсотків річних, а також пункт 3.7 вказаного кредитного договору про самостійну зміну банком розміру процентної ставки за кредитом (а.с.88). Судом апеляційної інстанції при частковій зміні рішення суду першої інстанції було правильно враховано вказане рішення про визнання недійсним положення кредитного договору щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором.

Суду апеляційної інстанції на час ухвалення оскаржуваного рішення від 19 травня 2011 року було відомо про рішення Суворовського районного суду м. Херсону від 11 серпня 2010 року, яким кредитний договір, укладений між сторонами, розірвано (а.с.78-80).

Правильно зазначаючи, що розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує самого факту укладення і дії договору включно до моменту його розірвання, а також зберігає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, суд апеляційної інстанції помилково погодився з посиланнями суду першої інстанції при стягненні заборгованості за кредитним договором на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв’язку з порушенням його умов згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань і є способом цивільно-правової відповідальності боржника під час дії договору, а отже, не може застосовуватись після припинення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищевикладене, з мотивувальної частини рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають виключенню посилання на ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 9 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 19 травня 2011 року залишити без зміни, виключивши з мотивувальних частин цих рішень посилання на ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.