Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Закропивного О.В., Писаної Т.О.,

Нагорняка В.А., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банку "Фінанси та Кредит" (далі – ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") в особі філії "Запорізьке регіональне управління" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2011 року,

У грудні 2009 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття кредитної лінії, згідно якого останній отримав у кредит кошти в сумі 120 тис. доларів США зі сплатою 16,5 відсотків річних та кінцевим терміном погашення до 14 серпня 2023 року. Того ж дня між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договори поруки, у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором. Крім того, 14 серпня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна останній трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Ураховуючи, що своїх зобов’язань за кредитним договором відповідач не виконав, станом на 15 грудня 2009 року утворилась заборгованість за кредитним договором, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів суму кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" 1 452 334 грн. 07 коп. заборгованості за кредитним договором. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки – трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2011 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2011 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаних позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" порушує питання про зміну рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про звернення стягнення на предмет іпотеки – трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності, суд першої інстанції виходив з того, що: між сторонами склались договірні відносини; неналежне виконання взятих за кредитним договором зобов’язань призвело до утворення заборгованості за кредитним договором; вимоги ст. 12 Закону України "Про іпотеку" передбачають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотечного договору; вимоги ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачають можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що судом незаконно застосовано два самостійні способи захисту порушених прав, що призвело до притягнення відповідача двічі до цивільно-правової відповідальності одного виду за одне й те ж саме невиконання цивільно-правового зобов’язання.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 14 серпня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 2-1943-088К, згідно якого останній отримав кредит розміром 120 тис. доларів США зі сплатою 16,5 відсотків річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 14 серпня 2023 року (а.с.15).

У забезпечення виконання взятих за кредитним договором зобов’язань 14 серпня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 2-1943-088П, згідно якого остання зобов’язалась відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов’язань за договором про відкриття кредитної лінії (а.с.21).

Того ж дня між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 2-1943-088П/1, згідно якого останній також зобов’язався відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов’язань за договором про відкриття кредитної лінії (а.с.22).

Згідно іпотечного договору № 2-1943-1881 від 14 серпня 2008 року ОСОБА_6 передала ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_3 за договором про відкриття кредитної лінії (а.с.23-24).

У зв’язку з неналежним виконанням взятих за кредитним договором зобов’язань у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, про що останнім було надіслано відповідачам письмові попередження (а.с.39-41).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто зі змісту вказаної норми вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов’язання одночасно з боку декількох осіб. Однак така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (ч. 3 ст. 554 ЦК України). Лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою.

Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобов’язання, але в цьому випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною. За таких обставин кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов’язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Отже, стягуючи з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 названого вище закону (898-15) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові,що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення

прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої

статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Під час ухвалення рішення суд першої інстанції не виконав вимог вказаної статті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що судом першої інстанції застосовано подвійне притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

У ч. 3 ст. 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені в справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Заочне рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.