Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Касьян О.П., Фаловська І.М.,

Мартинюк В.І., Юровська Г.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, трьох процентів річних, суми процентної ставки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив з урахуванням уточнень стягнути з відповідачки борг у сумі, еквівалентній 150 000 доларів США, що складає в національній валюті України 1 201 020 грн., 3% річних за користування коштами відповідно до вимог ст. 625 ЦК України в розмірі 51 043 грн. 35 коп. за період з 1 листопада 2008 року до 31 березня 2010 року, суму індексу інфляції від суми боргу в розмірі 12% в сумі 150 127 грн. 50 коп. та суму процентної ставки Національного банку України в розмірі 189 877 грн.

81 коп. відповідно до вимог ст. ст. 1048- 1050 ЦК України.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 4 липня 2008 року між ним та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу будинку з

надвірними будовами та спорудами АДРЕСА_1 та земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою. Однак, на момент укладення договорів у відповідачки не було всієї суми грошей, у зв’язку з чим за домовленістю між сторонами, остання передала позивачу частину грошей, а суму, що залишилась, в розмірі

150 000 доларів США, зобов’язалася повернути до 1 листопада 2008 року, про що склала розписку.

Посилаючись на те, що відповідачка своїх зобов’язань за борговою розпискою не виконала, позивач просив його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заочним рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з

ОСОБА_4 на користь позивача суму боргу в розмірі 1 201 020 грн., 3% річних у розмірі 51 043 грн., проценти за обліковою ставкою НБУ в розмірі 189 977 грн. 81 коп. та судові витрати в розмірі 2 104 грн.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від

2 листопада 2010 року рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача суму боргу в розмірі 1 201 020 грн., три проценти річних у розмірі 51 043 грн. та судові витрати в розмірі 2 104 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 4 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будинку з надвірними будовами та спорудами № 2-б по вул. Курчатова в смт. Виноградному в

м. Ялті та земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою.

Оскільки у відповідачки було недостатньо коштів для оплати придбаного майна, сторони за домовленістю замінили борг, який виник із договору купівлі-продажу в сумі 150 000 доларів США, борговим зобов’язанням на вказану суму. 4 липня 2008 року ОСОБА_4 видала ОСОБА_3 розписку про те, що поверне йому борг у сумі

150 000 доларів США до 1 листопада 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог і посилався на норми параграфа 1 Глави 71 ЦК України (435-15) , яка регулює правовідносини, що виникають з договору позики.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості вимог про стягнення з відповідачки суми боргу в розмірі 150 000 доларів США у валюті України за офіційним курсом Національного банку України, та 3% річних у сумі 51 043 грн. 35 коп., вважаючи, що таке стягнення не суперечить вимогам ст., ст. 1049 та 625 ЦК України,

Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо стягнення процентів за невиконання зобов’язання та облікової ставки НБУ, зазначаючи, що між сторонами не було домовленості про застосування таких санкцій у разі невиконання зобов’язання.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 жодного разу не була присутня в судовому засіданні в суді першої інстанції та не могла дати пояснення по справі.

В апеляційній скарзі відповідачка зазначала про викладене вище та просила не розглядати справу за її відсутності, обов’язково викликати її в судове засідання, так як вона бажає дати пояснення особисто.

В матеріалах справи містяться довідка Нейрохірургічного центру Кримського республіканського закладу "КБ ім. Н.А. Семашко" Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2010 року

(а.с. 126) та виписний епікриз Нейрохірургічного центру Кримського республіканського закладу "КБ ім. Н.А. Семашко" про те, що ОСОБА_4 з 16 жовтня до 31 жовтня 2010 року перебувала на стаціонарному лікуванні в відділенні екстреної нейрохірургії з діагнозом "Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку та ін.".

Виписний епікриз долучено до заяви ОСОБА_4 (а.с. 132), зареєстрованої в апеляційному суді 1 листопада 2010 року, про перенесення слухання справи у зв’язку з перебуванням її на лікуванні.

З журналу судового засідання неможливо зрозуміти, чи ставилось судом 2 листопада 2010 року на обговорення питання про перенесення слухання справи у зв’язку з надходженням відповідної заяви від ОСОБА_4

Згідно з вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій якості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу, суди вважали доведеним те, що 4 липня 2008 року ОСОБА_4 взяла у борг у ОСОБА_3 150 000 доларів США та зобов’язалась повернути вказану суму до 1 листопада 2008 року, про що видала розписку, однак у встановлений строк зобов’язання не виконала, борг не повернула.

При цьому апеляційний суд не взяв до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що кошти, щодо яких вона написала розписку, були повернуті нею ОСОБА_3 ще до підписання договору купівлі-продажу, вказуючи на те, що приймаючи виконання зобов’язання кредитор повинен був повернути боржникові борговий документ, а в разі неможливості повернення такого документу повинен вказати про це в розписці, яку видає, що у випадку який розглядається не сталося.

Згідно з нормами ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди не дали належної оцінки твердженню відповідачки про те, що в силу норм ст. 638 ЦК України між нею та позивачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі й щодо вартості будинку та земельної ділянки, які були предметом позову;

Не перевірили суди належним чином і доводів позивачки про те, що до укладення договору нею проведено повний розрахунок з ОСОБА_3, про що свідчить його підпис під договором купівлі-продажу, у п. 4 якого зазначено: "Продаж житлового будинку вчинено за ціною, що встановлена Продавцем та Покупцем у розмірі 1 883 000 грн., які за свідченням сторін Продавець отримав від Покупця повністю до підписання цього договору", а в п. 5 якого зазначено: "Я, ОСОБА_3, своїм підписом під цим Договором підтверджую проведення зі сторони покупця – ОСОБА_4, повного розрахунку за проданий житловий будинок та відсутність щодо неї претензій фінансового характеру...".

Суди не дали оцінки тому факту, що відповідачкою для придбання вказаного вище нерухомого майна взято кредит у банку із зазначенням цільового призначення.

ОСОБА_4 заявляла клопотання про допит нотаріуса, який оформляв договір купівлі-продажу будинку, однак суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, клопотання не розглянув.

Крім того, суди, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України, належним чином не визначились, які правовідносини випливають із встановлених у справі обставин: чи це правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу, чи правовідносини, що випливають з договору займу, та яка норма матеріального закону підлягає до застосування в даному випадку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від

1 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення боргу, трьох процентів річних та суми процентної ставки передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.