Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Закропивного О.В., Писаної Т.О.,

Нагорняка В.А., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 травня 2011 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 квітня 2008 року передав ОСОБА_4 кошти в сумі 62 375 доларів США з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2008 року. У зв’язку з невиконанням умов договору у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, що еквівалентно до гривні становить 496 698 грн. 36 коп.

Не погоджуючись з позовом ОСОБА_3, у березні 2011 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 квітня 2007 року уклав з ОСОБА_3 договір позики у простій письмовій формі на суму 170 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення до 11 липня 2007 року. У забезпечення виконання взятих за договором позики зобов’язань 18 квітня 2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 на зберігання кошти в сумі 62 375 доларів США, а іншу суму коштів повинен був повернути до 10 травня 2008 року. У випадку неповернення ОСОБА_3 всієї суми боргу до 10 травня 2008 року вказані кошти повинні перейти до ОСОБА_4 Оскільки ОСОБА_3 в обумовлений строк боргу не повернув, ОСОБА_4 просив стягнути з нього суму боргу розміром 107 625 доларів США, що еквівалентно до гривні становить 857 028 грн. 63 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 квітня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 травня 2011 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 квітня 2011 року. Позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 496 698 грн. 36 коп. боргу, 2 550 грн. судового збору та 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склались договірні відносини, згідно яких останній передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 170 тис. доларів США, а ОСОБА_3 не повернув йому обумовлену договором суму позики, у зв’язку з чим станом на 10 травня 2008 року утворилась заборгованість за договором в сумі 107 625 доларів США. Ураховуючи, що в квітні 2008 року ОСОБА_3 було частково повернуто ОСОБА_4 грошові кошти, суд відмовив у застосуванні строку позовної давності, оскільки такий строк переривався вчиненням дії.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову, апеляційний суд виходив з того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склались договірні відносини, згідно яких останній 18 квітня 2008 року отримав від ОСОБА_3 грошові кошти та зобов’язався повернути їх в обумовлений строк, чого не зробив, у зв’язку з чим утворилась заборгованість. Відхиляючи доводи ОСОБА_4 про те, що в забезпечення виконання взятих за договором зобов’язань 18 квітня 2008 року ОСОБА_3 передав на зберігання ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 62 375 доларів США, апеляційний суд виходячи з того, що статтею 546 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов’язання, до яких зберігання не відноситься.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, апеляційний суд зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов’язання за договором був встановлений до 11 липня 2007 року, а з позовом ОСОБА_4 звернувся до суду лише 22 березня 2011 року. При цьому, апеляційний суд розцінив розписку про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 на зберігання грошової суми 62 375 доларів США як окремий договір позики.

Проте до таких висновків суди дійшли з порушенням норм процесуального права.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 11 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 передав останньому в позику 170 тис. доларів США зі строком повернення до 11 липня 2007 року (а.с.18). На підтвердження отримання грошових коштів в сумі 170 тис. доларів США 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 написав розписку (а.с.19).

18 квітня 2008 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 на зберігання 62 375 доларів США та зобов’язався повернути всю суму до 10 травня 2008 року (а.с.6).

Суди обох інстанції дійшли до різних висновків, щодо характеру правовідносин, який виникли між сторонами у зв’язку з передачею ОСОБА_3 на зберігання ОСОБА_4 62 375 доларів США. Так суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_3 передавав кошти 18 квітня 2008 року в рахунок забезпечення виконання зобов’язання за договором позики від 11 квітня 2007 року. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані кошти були передані ОСОБА_3 ОСОБА_4 у власність на підставі іншого договору позики, підтвердженням якому є розписка від 18 квітня 2008 року. При цьому судами обох інстанцій не надано оцінки змісту розписки, в якій вказано, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти на зберігання.

Отже судами не визначено, які правовідносини виникли між сторонами виходячи із встановлених обставин, яких прав та обов’язків набули сторони виходячи із характеру цих правовідносин, чи є вимоги однорідними та чи підлягають в зв’язку з цим зарахуванню.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, за виключенням випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

У порушення вищевказаного, суди не звернули уваги на відсутність в підтвердження позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 в матеріалах справи оригіналів боргових розписок та договору позики, в матеріалах справи містяться лише їх копії.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 квітня 2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 травня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.