Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Полонської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішень сесії Полонської міської ради, її виконавчого комітету, державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до Полонської міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсним рішень сесії та скасування державного акту на право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 03 березня 2011 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулася у суд з позовом до Полонської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішень сесії Полонської міської ради, її виконавчого комітету, державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що згідно договору купівлі-продажу від 28.12.76 року стала власником будинку у м. Полонному по АДРЕСА_1, що був розташований на земельній ділянці площею 753 кв.м.

Разом з переходом права власності на будинок до неї перейшло й право користування цією земельною ділянкою.

У лютому 2006 року їй стало відомо, що рішенням виконкому Полонської міської ради № 55 від 21.02.92 року спірну земельну ділянку без її згоди виділено малому підприємству "Лотос", а після його ліквідації – передано до земель запасу міської ради.

Рішенням сесії Полонської міської ради № 817 від 19.09.01 року зазначену земельну ділянку площею 0,07 га виділено в постійне користування ОСОБА_7, а пізніше – цю ж земельну ділянку вже площею 0,065 га передано йому у приватну власність та дозволено будівництво житлового будинку і 05.10.04 року останній отримав Державний акт на право власності на цю земельну ділянку площею 0,06578 га.

06.06.05 року ОСОБА_7 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_8, який 08.12.05 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0678 га і 16.02.06 року отримав дозвіл на її використання для комерційних потреб.

Посилаючись на те, що земельну ділянку в неї, як землекористувача, вилучено без її згоди, просила позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом, у якому просив визнати недійсними рішення сесії Полонської міської ради від 18.01.07 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_2 в м. Полонному, про зміну її цільового використання та скасувати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Визнано незаконними і скасовано:

- рішення виконавчого комітету Полонської міської ради № 55 від 21.12.92 року про надання земельної ділянки в АДРЕСА_1 малому підприємству "Лотос", № 443 від 18.12.96 року про надання земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 0,068 га товариству з обмеженою відповідальністю "Вірсавія", № 817 від 19.09.01 року про надання ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,07 га під житлове будівництво в АДРЕСА_2, № 545 від 25.03.04 року про надання дозволу ОСОБА_7 на будівництво житлового будинку за вказаною адресою;

- рішення сесії Полонської міської ради № 15 від 16.10.03 року про надання земельної ділянки ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 у приватну власність та рішення сесії № 12 від 16.02.06 року про надання зазначеної земельної ділянки ОСОБА_8;

- державний акт від 05.10.04 року на право власності ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку та відповідний державний акт від 01.03.06 року на право приватної власності ОСОБА_8;

- договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 06.06.05 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 03 березня 2011 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року скасоване і ухвалене нове, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсним рішення сесії Полонської міської ради від 18.01.07 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0678 га в АДРЕСА_2.

Скасовано державний акт № АБ 596221 на право приватної власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку.

Визнано протиправним рішення сесії Полонської міської ради від 23.04.07 року про зміну цільового призначення зазначеної земельної ділянки.

Скасовано державний акт від 04.05.07 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 010775900414, на право приватної власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку, з цільовим призначенням для комерційного використання.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 03 березня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Полонський районний суд, задовольняючи первісні позовні вимоги, виходив з того, що після придбання житлового будинку у 1976 році до ОСОБА_6 перейшло право користування присадибною земельною ділянкою і яка була за нею закріплена, що підтверджувалося обміром земельних ділянок міською радою у 1983 році.

Оскільки позивач за первісним позовом заяв про відмову від спірної земельної ділянки не подавала, рішень про вилучення останньої міською радою не приймалося, суд першої інстанції вважав всі рішення про надання в користування та у власність спірної земельної ділянки іншим особам незаконними.

Апеляційний суд, не погодившись із висновками суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про відмову в позові, вважаючи, що відповідно до ЗК УРСР (2874а-07) та у зв’язку з отриманням ОСОБА_6 квартири, згідно з відповідним рішенням виконкому, і переїздом на постійне проживання до цієї квартири, вона втратила права на спірну земельну ділянку, що передбачалося чинним на той час законодавством, у тому числі і ЦК УРСР (1540-06) .

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що у 1976 році ОСОБА_6. відповідно до свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу набула право власності на жилий АДРЕСА_1 в м.Полонному, який був розташований на земельній ділянці площею 573 кв.м (т.1 а.с.7-9).

За матеріалами обміру у 1983 році виготовлено план земельної ділянки біля АДРЕСА_1 в м.Полонному з реєстровим № 935 від 10 січня 1983 року (т.1 а.с.92), розмір спірної земельної ділянки становить 663 кв.м, з яких рішенням Полонського міськвиконкому від 31.01.83 року 600 кв.м зареєстровано за землекористувачем власника зазначеного будинку ОСОБА_6., залишки розміром 63 кв.м залишено також в її користуванні (т.1 а.с.87).

Відповідно до ч.1 ст. (1540-06) 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття ОСОБА_6 права власності на жилий будинок, при переході права власності на будівлю переходить право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР (562-12) "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу (561-12) , зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 5-рп/ 2005 від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) також передбачає збереження права користування земельними ділянками, які на час введення в дію цього Кодексу (2768-14) громадяни та юридичні особи мали у постійному користуванні.

Відповідно до ч.1 ст. 29 Земельного кодексу України 1990 року та ч.ч.3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення (викуп) земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому ч.4 ст.29, ч.6 ст.31 ЗК УРСР 1990 року та ст.143, ч.10 ст.149 ЗК України 2001 року.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ні добровільної відмови ОСОБА_6 від права користування земельною ділянкою, ні примусового припинення її права землекористування не відбулось, будь-яких доказів цього відповідачі не надали.

С уд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, оскільки надання у користуванні земельної ділянки, що перебуває у користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації суперечило вимогам ст.19 ЗК УРСР 1990 року та ч.5 ст.116 ЗК України 2001 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні первісного позову, помилково прийшов до висновку, що отримання квартири сім?єю ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 104 ЦК УРСР 1963 року виключало можливість збереження за позивачем права власності на жилий АДРЕСА_1 у м.Полонному та, відповідно, землекористування, оскільки у встановленому ст. 103 ЦК УРСР 1963 року порядку право власності на жилий будинок не припинялось.

Тому колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосована дана норма ЦК УРСР (1540-06) 1963 року для регулювання правовідносин щодо землекористування ОСОБА_6

Оскільки апеляційним судом помилково скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 03 березня 2011 року скасувати.

Рішення Полонського районного суду Київської області від 20 грудня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.