Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Диби В.Г., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини з батьком; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, про відібрання малолітньої дитини та визначення місця проживання дитини з матір'ю за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2012 року й ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з серпня 1999 року до грудня 2009 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_6. Після народження дитини їхні сімейні відносини погіршились, оскільки відповідач не на належному рівні приділяла увагу стану здоров'я сина, його вихованню, утриманню, навчанню та догляду, між ними почали виникати сварки. ОСОБА_4 неодноразово йшла з дому на декілька днів. У грудні 2009 року відповідач вкотре пішла з дому та до лютого 2011 року долею, життям, здоров'ям та успіхами сина не цікавилась, практично з сином не спілкувалась, тобто повністю ухилилась від виконання своїх материнських обов'язків. Весь цей час син проживав з ним, його цивільною дружиною та його батьками, знаходився на повному їх утриманні, навчанні й вихованні. Вік і стан здоров'я сина дозволяє йому проживати окремо від матері. Його житлово-побутові та матеріальні умови кращі, ніж у матері дитини, з побутового та виробничого боку він характеризується позитивно.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_6 з ним за адресою фактичного проживання його родини.

У вересні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що після народження сина відносини між ними ускладнились, оскільки він зовсім не допомагав їй по догляду та вихованню дитини, по господарству, постійно приходив додому пізно й у нетверезому стані, ображав її та підіймав на неї руку. Дізнавшись, що відповідач її зрадив, вона забрала сина та мешкала з ним у своєї матері за адресою: АДРЕСА_2, де вони і зареєстровані. Спору щодо місця проживання дитини не виникало поки вона не звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина, після чого останній став забирати в неї дитину, погрожував розправою. Отже, відповідач з метою ухилення від сплати аліментів, самостійно, без її згоди змінив місце проживання їхнього сина, хитрощами утримує його в себе, не дає їй змогу виховувати дитину та проживати з нею, на її прохання не реагує.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд винести постанову про відібрання в ОСОБА_3 малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і повернути сина їй, визначити місце проживання дитини з нею за адресою: АДРЕСА_2, а в подальшому за постійним місцем її проживання.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено та визначено місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком, ОСОБА_3, за його постійним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просять скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, ураховуючи думку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, виходив із того, що дитина тривалий час проживає з батьком, останнім створені усі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судами попередніх інстанцій установлено, що сторони перебували у шлюбі в період з 1999 року до грудня 2009 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з грудня 2009 року залишився проживати з батьком та його новою сім'єю, бабою. Між сторонами виник конфлікт з приводу місця проживання дитини після звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спір, суди фактично виходили лише з врахування думки малолітньої дитини, яка не досягла десятирічного віку, як того вимагає ч. 2 ст. 160 СК України, ОСОБА_6 всього шість років.

Разом з тим, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Проте суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України пояснень ОСОБА_4 належним чином не перевірив; визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком не врахував положення ч. 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України та не узяв до уваги вік дитини; з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип не встановив і не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК України чи будь-яких виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.