Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Диби В.Г., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2012 року,

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") було укладено кредитний договір на суму 130 тис. швейцарських франків. У зв'язку з тим, що боржник належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 135 181,15 швейцарських франків та 58 938 грн 88 коп.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просить скасувати постановлені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено кредитний договір на суму 130 тис. швейцарських франків. За умовами договору ОСОБА_1 зобов'язувалася належним чином повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, визначені договором.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за вказаним кредитним договором виникла заборгованість.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що до матеріалів справи позивачем додано розрахунок заборгованості по кредиту, наданому ОСОБА_1, з якого достовірно не вбачається суми повернутих коштів, періоди сплати, нараховані відсотки і суми, з яких вони розраховані.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктом 4.1.1 кредитного договору від 25 квітня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк" передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

На підтвердження вимоги про стягнення пені позивач надав розрахунки заборгованості ОСОБА_1 від 29 жовтня 2009 року за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, де було зазначено розмір пені за прострочення зобов'язання. Також позивачем надано графік повернення кредиту та сплату відсотків за кредитним договором.

Суди першої та апеляційної інстанції, маючи розрахунки пені, надані позивачем, на порушення вимог ст.ст. 212, 304 ЦПК України не перевірили їх правильність і безпідставно відмовили у позові з тих підстав, що банком не надано розрахунків заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.