Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення збитків за договором доручення, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2012 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача, який уточнив у процесі розгляду справи і остаточно просив стягнути збитки за договором доручення від 09 січня 2012 року у сумі 4 580 євро, 1 112 доларів США та 12 794 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання за вищевказаним договором придбати за межами України на ім'я ОСОБА_3 будь-який автомобіль за ціною та на умовах за його розсудом, зняти автомобіль з обліку за місцем реєстрації, доставити його в Україну, бути представником в органах митниці та Державтоінспекції з питань сплати мита, пенсійного внеску, отримання сертифікату та реєстрації придбаного автомобіля. Вказав, що 09 січня 2012 року передав відповідачу 6 400 євро та 250 доларів США, а для легалізації його повноважень перед третіми особами надав відповідачу довіреність.

27 січня 2012 року ОСОБА_4 доставив автомобіль "Nissan Primastar" 2,5 DCI, 2006 року випуску, за який позивач сплатив 500 доларів США за доставку автомобіля, 700 грн витрат за паливо, 362 долара США та 50 євро додаткових витрат, 12 094 грн 40 коп. за митне оформлення автомобіля.

16 лютого 2012 року позивач звернувся у Смілянське відділення PEP при УДАІ УМВС України в Черкаській області для проведення державної реєстрації придбаного автомобіля, проте з'ясувалось, що за висновком № 0302/1 від 02 березня 2012 року спеціаліста з трасологічного дослідження НД бюро судових експертиз ідентифікаційний номер автомобіля "Nissan Primastar" 2,5 DCI, 2006 року випуску, змінювався не заводським способом, що є перешкодою для подальшої реєстрації автомобіля та використання його за призначенням, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення збитків за договором доручення відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду апеляційного суду Черкаської області від 19 грудня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 48410 грн 60 коп. як різницю між вартістю автомобіля за договором купівлі-продажу та отриманою відповідачем сумою за договором доручення.

У задоволенні позовних вимог про стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 збитків за договором доручення відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні з відповідача збитків за договором доручення і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_4, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог керувався положеннями ст. ст. 237, 244, 245, 247- 250, 614, 1003 ЦК України та виходив із того, що відповідачем належно виконано зобов'язання за договором доручення, а позивачем на підтвердження своїх вимог про стягнення збитків за вказаним договором не надано відповідних доказів вини відповідача у нанесенні збитків.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувався положеннями ст. ст. 614, 1000, 1003, 1004, 1006, 1007 - 1009 ЦК України та дійшов висновку, що основне зобов'язання між сторонами виникло на підставі договору купівлі автомобіля марки "Nissan Primastar" вартістю 8 000 польських злотих, який має першочергове значення для вирішення цього спору, а сплата відповідачем за вказаний автомобіль 27 000 польських злотих згідно заяви від 27 липня 2012 року не відповідає матеріалам справи.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Згідно ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Статтею 237 ЦК України передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 239 цього ж Кодексу правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2012 року ОСОБА_3 уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4 придбати за межами України на його ім'я будь-який автомобіль за ціною та на умовах за його розсудом, зняти автомобіль з обліку за місцем реєстрації, доставити його в Україну, бути представником в органах митниці та Державтоінспекції з питань сплати мита, пенсійного внеску, отримання сертифікату та реєстрації придбаного автомобіля. Для виконання доручення відповідач отримав 6400 Євро та 250 доларів США (а.с. 6).

На виконання доручення відповідач 23 січня 2012 року за договором купівлі-продажу придбав для позивача у громадянина Польщі ОСОБА_5 автомобіль марки "Nissan Primastar" 2,5 DCI, 2006 року випуску, за 8000 польський злотих, доставив його в Україну і передав позивачу. За доставку автомобіля відповідач отримав плату у розмірі 500 доларів США.

27 липня 2012 року продавець видав відповідачу розписку про продаж вказаного автомобіля за 27000 польських злотих, яка була передана позивачу на підтвердження факту використання отриманих за дорученням коштів (а.с. 58).

Судами також встановлено, що ідентифікаційний номер автомобіля придбаного для позивача, змінювався кустарним способом і з цих підстав не може бути зареєстрований і використовуватися позивачем за призначенням.

Встановивши факт укладання договору купівлі-продажу автомобіля, суди при розгляді справи не врахували вимоги ст. 239 ЦК України щодо обов'язковості для позивача правочину, вчиненого відповідачем, як його представником, наслідком якого стала помилка у визначенні характеру судового спору та виду правовідносин між сторонами.

Відповідно до положень ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Із позовної заяви вбачається, що позивачем фактично заявлені вимоги про стягнення коштів, сплачених продавцю за договором, а не збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем договору про надання послуг за плату по придбанню автомобіля.

З огляду на це, суди мали уточнити зміст позовних вимог (чи вимоги про стягнення коштів, сплачених продавцю за договором купівлі-продажу, чи стягнення збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем договору про надання послуг за плату).

Оскільки суди не встановили обставин, що мають значення для розгляду справи та не визначилися із видом правовідносин між сторонами, то оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.