6-7609св11 Про визнання недійсним договору найму житлового приміщення та визнання недійсною реєстрації - 22.06.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, третя особа: Голубинська сільська рада Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, про визнання недійсним договору найму житлового приміщення, визнання недійсною реєстрації прописки за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року,

В лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1, мотивуючи тим, що 25 листопада 2003 року між нею і відповідачем, який є батьком її померлого чоловіка ОСОБА_4, був укладений договір найму жилого приміщення – кімнати площею 12 кв.м в належному відповідачу на праві власності будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що після смерті чоловіка відповідач чинить їй перешкоди в користуванні житлом, просила визнати за нею та її малолітньою дочкою ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 та вселити її в зазначене жиле приміщення.

ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом про визнання недійсним договору найму жилого приміщення від 25 листопада 2003 року, мотивуючи тим, що він є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Бахчисарайського районної адміністрації №104-29 від 28 квітня 1995 року. Договір піднайму від 25 листопада 2003 року він не укладав, підпис на договорі від імені наймача йому не належить, договір не має реєстраційного номеру в ЖЕУ, відсутні підписи дорослих членів його сім’ї, які постійно проживали в будинку, він є наймодавцем, а не наймачем свого будинку. ОСОБА_2 ніколи не була членом його сім’ї, він дозволив їй тимчасово вселитися в будинок разом з його сином, який вже помер, без права реєстрації. Посилаючись на викладені обставини, просив визнати недійсним договір найму жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 від 25 листопада 2003 року та реєстрацію ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за даною адресою.

Ухвалою Бахчисарайського районного суду АРК від 17 червня 2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення у житлове приміщення та визнання права користування житловим приміщенням залишено без розгляду у зв’язку з подачею ОСОБА_2 відповідної заяви (а.с.62, 67).

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2010 року скасовано.

Ухвалено в справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3, третя особа: Голубинська сільська рада Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, про визнання недійсним договору найму житлового приміщення, визнання недійсною реєстрації прописки відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року і залишити в силі рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на ст. ст. 64, 91, 92, 94 ЖК Української РСР як на правову підставу визнання недійсним договору від 25 листопада 2003 року є необґрунтованими, факт непідписання позивачем спірного договору позивачем не доведений та пропущений строк позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із положень ст. 821 ЦК України щодо строку дії договору найму та вважав, що оскільки строк дії договору найму сплив у 2008 році, зобов’язання сторін припиненні, тому підстави для визнання цього договору недійсним відсутні.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодись не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що 25 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір найму житлового приміщення-кімнати площею 12 кв.м в будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності (а.с.5, 27).

Пунктом 2 договору строк його дії визначений постійно.

Відповідно до ст. 277 ЦК України 1963 року, чинного на час укладення спірного договору, договір найму жилого приміщення в будинках, що належать громадянам на праві особистої власності, укладається наймачем з власником будинку. Договір найму жилого приміщення укладається, змінюється і розривається на умовах і в порядку, які визначаються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно ст. 168 ЖК Українськї РСР укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем.

Виходячи зі змісту зазначених норм законодавства, договір найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, укладений безстроково ( постійно), не припиняє своєї дії, а може бути розірваний тільки з підстав, передбачених ч.3,4 ст. 168 ЖК України.

Відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що згідно положень ст. 821 ЦК України строку дії договору найму сплив у 2008 році, зобов’язання сторін припиненні, тому підстав для визнання недійсним договору найму не має, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ЦК України (435-15) набрав чинності з 1 січня 2004 року та його норми не застосовуються до правовідносин, що виникли до 1 січня 2004 року, зокрема, до правовідносин, що випливають із договору, укладеного між сторонами 25 листопада 2003 року.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції як ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для визнання недійсним спірного договору не має та позивачем пропущений встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.

За змістом ст. 215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення суду повинно бути зазначено мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Як роз’яснено в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином відмова в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції навів в рішенні як висновки щодо недоведеності позовних вимог, так і висновки щодо пропуску строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові. Однак зазначене порушення норм процесуального права, допущене судом першої інстанції, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки висновки суду про недоведеність позовних вимог ґрунтуються на нормах матеріального права і матеріалах справи.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції, яким помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 333, 339, 345 ЦПК України, судова колегія

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2010 року скасувати, рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2010 року залишити в силі.