Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Диби В.Г., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - Деснянська районна у м. Чернігові рада, про припинення права на частку у спільному майні за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 8 лютого 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що з червня 1993 року по серпень 2006 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу, 25 жовтня 2001 року вони купили чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 і відповідно до укладеного договору вони та їх діти стали співвласниками указаної квартири у відповідних рівних частках. 3 жовтня 2002 року свою 1/8 частину квартири вона подарувала дочці ОСОБА_4 Оскільки між нею та відповідачем склалися неприязні відносини, частка відповідача у власності є незначною та не може бути реально виділеною, тому з посиланням на положення ст. 365 ЦК України просила припинити право власності ОСОБА_6 на частку у спільній частковій власності з виплатою йому компенсації за 1/8 частину квартири та визнанням за неповнолітніми дітьми права власності на цю частку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 8 лютого 2013 року, позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, задоволено. Припинено право власності ОСОБА_6 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1. Вирішено виплатити ОСОБА_6 з депозитного рахунку суду вартість 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 50 512 грн. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6, у рівних частках по 1/16 за кожним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Один із судів апеляційного суду висловив свою окрему думку.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є неподільним, позивачем внесена вартість його частки у спільному майні на депозит суду, істотної шкоди це відповідачу не завдасть, який у разі відсутності місця проживання, може скористатись сервітутним правом на користування цим житлом (ст. 405 ЦК України).

Апеляційний суд погодився із таким висновком, зазначивши також, що примусове припинення частки відповідача у спільному майні, не завдасть йому істотної шкоди, так як він у спірній квартирі не проживає, має зареєстроване місце проживання у гуртожитку, перебуває на квартирному обліку.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 з червня 1993 року по серпень 2006 року, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу, 25 жовтня 2001 року вони купили чотирьохкімнатну квартири АДРЕСА_1 і відповідно до укладеного договору позивачка з відповідачем та їх діти стали співвласниками указаної квартири у відповідних рівних частках. 3 жовтня 2002 року свою 1/8 частину квартири ОСОБА_3 подарувала дочці ОСОБА_4 Відповідачу належить 1/8 частина спірної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Обгрутовуючи заперечення проти позову, ОСОБА_6 посилався на те, що спірна квартира, в якій він проживає є його єдиним місцем проживання, іншого житла він не має, тому припинення його права на частку задасть йому істотної шкоди та позбавить його права на житло. При цьому він подав докази, що фактично проживає у спірній квартирі, іншого житла чи власності немає.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди доводів позивача та заперечень відповідача належним чином не перевірили, апеляційний суд на подані докази уваги не звернув, не з'ясували чи припинення права ОСОБА_6 на частку в квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам.

При цьому посилання районного суду на те, що відповідач при примусовому припиненні його частки у спільному майні і відсутності житла для проживання він може скористатись сервітутним правом на користування житлом (ст. 405 ЦК України) лише підтверджує той факт, що рішення суду основане на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, а крім того, зазначене посилання суду знаходиться поза межами предмета позову, підстави позову та предмета доказування у цій справі (порушення ст. ст. 10, 11, 179 ЦПК України).

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З урахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку, що суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення вимог процесуального та матеріального права призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 8 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.