Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, Восьма Донецька державна нотаріальна контора про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2012 року,

Позивач звернувся до суду до відповідачки з позовом про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними з тих підстав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, після смерті якого залишилося спадкове майно у виді 1\5 частки квартири АДРЕСА_1. У 2010 році йому стало відомо, про те, що батько залишив заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_4, яка в цей час отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, при цьому заповіт був підписаний сторонньою людиною. Вважає, що він є єдиним спадкоємцем на майно батька, крім того він його поховав, поніс витрати, що пов'язані з похованням.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що позивач не доказав заявлені вимоги в частині визнання недійсним заповіту як з підстав, встановлених ст. 1257 ЦК України, так і з підстав набуття ним права на обов'язкову частку у спадщині.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьку відкрилася спадщина за заповітом від 08 червня 2007 року після смерті ОСОБА_6.

Судами також встановлено і це підтверджено належними та допустимими доказами, яким суд дав правильну правову оцінку, і не спростовано позивачем доводами касаційної скарги, що заповідач при укладанні заповіту розумів значення своїх дій, його волевиявлення було вільним і відповідало його волі, але за станом здоров'я заповідач не міг сам підписати заповіт.

Встановивши такі обставини, суди прийшли до правильного висновку про недоведеність позовних вимог у частині визнання заповіту недійсним з підстав, встановлених ч. 2 ст. 1257 ЦК України, і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Тому в цій частині позовних вимог рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідає нормам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Як убачається з матеріалів справи, згідно з посвідченням НОМЕР_1 від 06 жовтня 2005 року визнаний пенсіонером безстроково з 07 вересня 2005 року на пільгових умовах (а. с.10).

Усупереч вимогам ст. ст. 203, 214, 215, 303, 303 місцевий суд взагалі не дослідив зазначене посвідчення, а апеляційний суд замість оцінки доказів щодо непрацездатності позивача вдався до необґрунтованого з'ясування підстав визнання позивача пенсіонером і внаслідок цього не перевірив доводів апеляційної скарги і дійшов помилкового висновку про те, що позивач вийшов на пенсію на пільгових умовах і не має права на обов'язкову частку спадщини.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та апеляційного суду в цій частині не можна вважати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.