6-4857св11 Про виселення з гуртожитку та зняття з реєстрації - 22.06.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, треті особи: регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс", відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради про виселення з гуртожитку та зняття з реєстрації, за касаційними скаргами відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" і ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2010 року,

У квітні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Дніпровськпромбуд" (далі – ВАТ "Дніпровськпромбуд") звернулося до суду із вказаним позовом, у якому із врахуванням уточнених позовних вимог просило виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську без надання іншого жилого приміщення; зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з реєстрації в гуртожитку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що гуртожиток по АДРЕСА_1, який належить до державної власності, знаходиться на балансі ВАТ "Дніпровськпромбуд".

ОСОБА_4 23 квітня 2004 року було видано ордер на ліжко-місце у вказаному гуртожитку строком на 1 рік. Строк дії цього ордеру було продовжено та видано новий ордер від 26 вересня 2005 року строком на 1 рік. Після закінчення строку дії ордеру, ОСОБА_4 займану кімнату №94 в гуртожитку не звільнила, з проханням продовжити строк його дії не зверталась. Крім того, позивач самоправно поселила в гуртожиток свого чоловіка – відповідача ОСОБА_3 Оскільки відповідачі займають жилу площу в гуртожитку без правових підстав, то вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення зі зняттям із реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_5

До участі в розгляді справи як третіх осіб було залучено орган опіки та піклування Ленінської районної у м.Києві ради та дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс".

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 червня 2010 року позов задоволено частково. Виселено відповідачів із жилого приміщення №94 в гуртожитку по АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську без надання іншого жилого приміщення. Зобов’язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області зняти ОСОБА_4 із реєстраційного обліку за місцем реєстрації в гуртожитку по АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на користь позивача судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2010 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5, а також стягнення судових витрат з ОСОБА_4 скасовано. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_4, як законного представника ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 червня 2010 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ВАТ "Дніпровськпромбуд" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності самовільного вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у жиле приміщення №94 гуртожитку по АДРЕСА_1 і користування ним без правових підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком про вселення ОСОБА_3 до спірного гуртожитку з порушенням встановленого законом порядку. Водночас, скасовуючи рішення в частині виселення ОСОБА_4 і неповнолітнього сина ОСОБА_5, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, апеляційний суд виходив з того, що вказані особи не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення з огляду на положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) . Крім того, ОСОБА_4 набула право на проживання в гуртожитку і не втратила його.

Однак погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) (далі – Положення), на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Пунктом 17 Положення (208-86-п) передбачено, що громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, гуртожиток за адресою по АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську належить до державного житлового фонду, під час приватизації не увійшов до статутного фонду ВАТ "Дніпровськпромбуд" і перебуває на балансі позивача.

Із 1999 року ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі спільного рішення правління та профкому ВАТ "Дніпровськпромбуд" від 26 вересня 2005 року співробітниці товариства з обмеженою відповідальністю "САН Інтербрю Україна" ОСОБА_4 тимчасово строком на один рік надано у жіночому холостяцькому гуртожитку по АДРЕСА_1 койко-місце та видано ордер на вселення.

Відповідач ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_5 зареєстровані у гуртожитку. Відповідач ОСОБА_3 у гуртожитку не зареєстрований.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 мешкають у спірному гуртожитку на законних підставах, що підтверджується витягом з протоколу спільного засідання правління та профкому товариства від 26 вересня 2005 року, а також ордером від 26 вересня 2005 року.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що 1 січня 2005 року між ДП ВАТ "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс" та ОСОБА_4 укладено договір найму житла строком на 1 рік для проживання сім’ї з трьох чоловік. Предметом цього договору визначено відокремлену АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську. 1 січня 2006 року строк договору найму житла продовжено на 1 рік.

У листопаді 2008 року ОСОБА_4 зверталася із заявою до відповідача зареєструвати її чоловіка ОСОБА_3 у гуртожитку на підставі укладеного договору найму житла

Відповідно до ст.ст. 821, 822 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Згідно із п.9.3 вказаного договору найму житла про розірвання договору сповіщається за 2 тижні у письмовій формі.

У матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення ДП ВАТ "Дніпровськпромбуд" "Дніпровськпромбудсервіс" наймача ОСОБА_4 про відмову від укладення договору найму на новий строк чи його розірвання.

Суди не дали належної оцінки договору найму, тому факту, що ордер видано ОСОБА_4 під час дії цього договору, а отже, не з?ясували, на якій підставі відповідачі проживали в гуртожитку - на підставі ордеру чи договору найму та чи виникло у них право користування гуртожитком, чи з урахуванням вимог закону укладено з ОСОБА_4 договір найму.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив виселити відповідачів на підставі ст. ст. 116, 129 ЖК Української РСР, зазначаючи, що відповідач ОСОБА_4 самоправно вселила в гуртожиток свого чоловіка ОСОБА_3 Суди не з'ясували, на якій підставі позивач просив виселити кожного із відповідачів із гуртожитку .

На думку колегії суддів, без з?ясування обставин справи та визначення характеру правовідносин висновок про виселення ОСОБА_3 з гуртожитку з посиланням на вимоги ст. 116 ЖК України судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено передчасно.

Апеляційний суд належним чином не перевірив доводів сторін, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам та дійшов передчасного висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) .

Суд першої інстанції, зобов'язуючи відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з реєстрації в гуртожитку не звернув увагу, що він зобов’язав вчинити дії третю особу, проте законна сила судового рішення поширюється тільки на сторін.

Крім того, суд не з'ясував, чи є відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області юридичною особою та чи може бути стороною, третьою особою у справі.

Оскільки зазначені порушення закону допущені судами першої та апеляційної інстанції, то судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "Дніпровськпромбуд" та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.