Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Горелкіної Н.А. Євграфової Є.П.

Олійник А.С. Фаловської І.М.

розглянувши заяву ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання заповіту недійсним,

У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 грудня 1994 року її мати ОСОБА_12 склала заповіт, яким заповіла своє майно ОСОБА_5 Посилаючись на те, що під час посвідчення заповіту спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, просила визнати указаний заповіт недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 24 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2012 року у відкритті касаційного провадження у даній справі відмовлено.

У січні 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява представника ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2012 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

ОСОБА_4 посилається на те, що суди касаційних інстанцій неоднаково застосовують одні й ті ж самі норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

До заяви про перегляд судових рішень як приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, додано копії: рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року у справі за позовом про визнання заповіту недійсним; ухвали Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі за позовом про визнання доручення та договору дарування недійсними; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання заповіту недійсним.

У п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 (v0011740-11) "Про судову практику застосування статей 353- 360 Цивільного процесуального кодексу України" постановлення касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчих інстанцій із передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі й не відбулося застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті, тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України (1618-15) , і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Наданими для порівняння ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2009 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року скасовано судові рішення попередніх інстанцій, а справи передано на новий розгляд, тобто остаточного вирішення спору по суті не відбулося, а, відтак, вказані ухвали не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до роз'яснень наданих у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 (v0011740-11) "Про судову практику застосування статей 353- 360 Цивільного процесуального кодексу України" роз'яснено, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

Зі змісту заяви та доданих до неї копій ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2012 року не вбачається неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки з рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року, на яке заявник послався як на підставу неоднакового застосування норм матеріального права, випливають різні встановлені судом фактичні обставини у порівнянні з судовим рішенням, яке оскаржується, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року у позові відмовлено за безпідставністю, а ухвалою, щодо якої ставиться питання про перегляд, у позові відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, тобто з процесуальних підстав. Отже, судом касаційної інстанції у вказаних судових рішеннях не застосовувались одні й ті ж норми матеріального права, що унеможливлює їх порівняння на предмет неоднакового застосування.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Оскільки наведених у ст. 355 ЦПК України підстав немає, колегія суддів вважає, що дана цивільна справа допуску до провадження Верховного Суду України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У допуску справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання заповіту недійсним відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.