2а-11375/12/2670 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо податку на землю з фізичних осіб - 30.11.2016 Прийняття

У серпні 2012 року ОСОБА_6 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 29 серпня 2012 року, просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2012 року № 0010681703.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 09 квітня 2012 року № 0010681703.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 31 жовтня 2007 року (реєстраційний номер в Реєстрі 1649) та Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 03 листопада 2011 року № 037782, ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) є власником нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 182) в літ. А, загальною площею 94,6 кв. м., що знаходяться по АДРЕСА_1.

09 квітня 2012 року ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення за № 0010681703 (форми "Ф"), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на землю з фізичних осіб" в розмірі 45018,11 грн. з граничним строком сплати до 21 серпня 2012 року.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2012 року № 0010681703 залишено без змін.

Підставою для нарахування податку на землю з фізичних осіб згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стала інформація Комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" (далі - КП УЖГ "Липкижитлосервіс") надана на запит ДПІ (від 16 березня 2012 року № 362/6) (а.с. 39) щодо несплати ОСОБА_6 земельного податку за частину земельної ділянки, яка припадає на належне їй нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Також згідно інформації, наданої КП УЖГ "Липкижитлосервіс" листом від 22 листопада 2011 року № 1258/6 у відповідь на запит ДПІ від 10 листопада 2011 року № 40926/10/17-34 (а.с. 35-36), загальна площа багатоповерхового будинку, у якому знаходяться належні позивачу нежилі приміщення, розташовані по АДРЕСА_1, становить 22238,00 м2, площа земельної ділянки - 27626,00, локальний коефіцієнт - 1,73. Крім того, на запит ДПІ від 15 лютого 2012 року № 6689/10/17-309, Міністерство культури України в своєму листі від 19 березня 2012 року № 22-248/35 повідомило, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до земель історико-культурного призначення місцевого значення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинне податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю з моментом державної реєстрації відповідного права на землю, тому, оскільки доказів набуття ОСОБА_6 права власності чи права користування на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 податковим органом не надано, як не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав нарахування позивачу спірної суми земельного податку та іншої інформації, необхідної для вірного обчислення суми податкового зобов'язання, не доведено суду обґрунтованості застосування відповідних показників, коефіцієнтів і ставок при нарахуванні позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення від 09 квітня 2012 року № 0010681703.

Однак, такі висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України (далі - ПК) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 4.1 ст. 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК (2755-17) .

Відповідно до пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 ЗК і ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 07 липня 2015 року у справі № 21-775а15 (№ 826/12388/13-а).

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким ДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. Водночас суди зазначили, що відповідачем не надано іншої інформації, необхідної для вірного обчислення суми грошового зобов'язання, та не доведено обґрунтованості застосування відповідних показників, коефіцієнтів і ставок при нарахуванні позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб.

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 09 квітня 2012 року № 0010681703.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, судами попередніх інстанцій виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даного спору.

Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити судове рішення відповідно до вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року у справі № 2а-11375/12/2670 скасувати скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.