Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – приватний нотаріус Феодосійського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, поділ майна з визнанням права власності на Ѕ частину земельної ділянки, витребування земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2010 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений 24 січня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений 27 березня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; поділити спірну земельну ділянку, як об’єкт права спільної сумісної власності між нею та ОСОБА_7, визнавши за позивачем право власності на Ѕ її частину; витребувати з володіння ОСОБА_9 та передати земельну ділянку їй та ОСОБА_7

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивачки компенсацію частини вартості земельної ділянки у розмірі 53 432 гривні 59 копійок.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним укладений 24 січня 2008 року між

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в частині Ѕ земельної ділянки. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину вказаної земельної ділянки, площею

0,0750 га. Витребувано у ОСОБА_9 Ѕ частину зазначеної земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 700 гривень судового збору та 30 гривень витрат на ІТЗ.

У касаційних скаргах ОСОБА_7 та ОСОБА_9 порушують питання про скасування оскаржуваного судового рішення та залишення без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В порядку ст. 329 ЦПК України до касаційної скарги ОСОБА_9 приєднався ОСОБА_8

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в скасованій частині нове рішення, яким позов задоволено частково, апеляційний суд виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту є відповідним цим правовідносинам – речово-правовий, шляхом віндикації спірного майна на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 лютого

2006 року до 3 жовтня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 9 т.1) та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 75 т.1), проте шлюбні стосунки сторони припинили у вересні 2007 року, що було визнано сторонами.

23 серпня 2006 року ОСОБА_7 уклав договір купівлі-продажу, за яким придбав у ОСОБА_4 не житлову будівлю літ. "Ц", "ц", "ці", що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,15 га, яка знаходиться за цією ж адресою, за ціною 584 200 гривень, що за домовленістю сторін становить еквівалент 115 000 доларів США, з яких 15 240 гривень сплачені покупцем продавцю на підставі попереднього договору 18 серпня

2006 року, а решту 568 960 гривень покупець зобов'язався сплатити продавцю готівкою до 10 вересня 2006 року в установі УкрСіббанку міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 47.

При посвідченні договору 22 серпня 2006 року позивачка

ОСОБА_6 написала заяву, відповідно до якої вона дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_7 на купівлю за грошові кошти, які є їхньою сумісною власністю, нежитлової будівлі та земельної ділянки.

5 вересня 2006 року ОСОБА_7 уклав із акціонерним комерційним банком "Укрсіббанк" договір про надання споживчого кредиту на суму 168 000 швейцарських франків, що еквівалентно

689 579,86 гривень за курсом Національного Банку України на строк до

4 вересня 2021 року.

На підставі договору іпотеки від 5 вересня 2006 року ОСОБА_7 передав АКІБ "УкрСіббанк" в іпотеку нерухоме майно для забезпечення кредитного договору від 5 вересня 2006 року, а саме: житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що є власністю ОСОБА_7

6 вересня 2006 року ОСОБА_7 отримав готівкою

600 000 гривень, та цього ж дня ОСОБА_4 у нотаріально посвідченій заяві підтвердила факт повного розрахунку з нею за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, а саме факт отримання нею від ОСОБА_7 усієї суми за договором.

За договором про відповідальне зберігання від 5 вересня 2006 року, ОСОБА_7 передав банку документи: свідоцтво про право власності за законом від 16 липня 1997 року (460/97-ВР) , технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2, державний акт на право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

24 січня 2008 року ОСОБА_7 за договором купівлі продажу продав ОСОБА_8 земельну ділянку по АДРЕСА_1, продаж вчинено за 602 700 гривень.

Згідно довідки АКІБ "УкрСіббанк" від 07 лютого 2008 року за кредитом, який надано 5 вересня 2006 року ОСОБА_7 в сумі

168 000 швейцарських франків, заборгованість повністю погашена, останні суми були внесені 30 січня 2008 року та 4 лютого 2008 року, однак на цей час сторони у шлюбних стосунках не були та спільного господарства не вели.

27 березня 2008 року ОСОБА_8 уклав із ОСОБА_9 договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки.

Таким чином із наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_7 на кошти, які він отримав за кредитним договором, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки та передано в іпотеку майно, належне ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину на ім’я ОСОБА_7 та договором іпотеки (а.с. 94-101).

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) звернено увагу судів на те, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї .

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 не приймала участі в утриманні земельної ділянки, у виплаті кредиту, що був отриманий її чоловіком ОСОБА_7 для купівлі-продажу земельної ділянки, не приймала будь-яких мір для збереження свого права, не проявляла заінтересованості у реалізації свого права власності.

З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що кошти, отримані від продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_8

ОСОБА_7 спрямував на погашення кредитної заборгованості. Таким чином даний правочин було вчинено в інтересах сім’ї, для погашення заборгованості за кредитним договором, який було укладено під час шлюбу.

А тому суд першої інстанції правомірно не знайшов підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Також пунктом п. 10 Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) передбачено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи право власності за ОСОБА_6 на Ѕ частину спірної земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, не врахував, що ОСОБА_6 також повинна була нести відповідальність по кредитним зобов’язанням, однак доказів погашення нею кредиту надано не було.

А також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що з

27 березня 2008 року власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_9

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2010 року скасувати, рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.