Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А.,Завгородньої І.М., Євтушенко О.І.,Ситнік О.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2012 року, додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2012 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 20 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 135 тис. грн. зі сплатою 19 % на рік строком до 10 грудня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором між сторонами укладений договір іпотеки.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору утворилася заборгованість, що станом на 23 березня 2012 року склала 66 055 грн. 50 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року доповнено резолютивну частину рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2012 року наступним реченням: у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про виселення з квартири її та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Калуша Івано-Франківської області відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2012 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2012 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року залишені без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди керувалися тим, що строк кредитного договору не закінчився, ціна предмету іпотеки набагато вища за розмір заборгованості, тому звернення стягнення на предмет іпотеки не є співмірним.

Із такими висновками судів погодитися не можна.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримані не були.

Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 135 тис. грн. зі сплатою 19 % на рік строком до 10 грудня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за договором 20 грудня 2007 року між сторонами укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Вартість квартири сторонами визначена у розмірі 148 950 грн.

ПАТ КБ "Приватбанк" надано докази про наявність заборгованості за кредитним договором.

Згідно з п.22. договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

Із наданих банком доказів вбачається, що 22 березня 2012 року банк повідомив ОСОБА_6 про наявність заборгованості за кредитним договором, зазначив розмір заборгованості, що існувала на час повідомлення та попередив про необхідність усунення порушень у тридцятиденний строк. Також надано ксерокопію квитанції пошти про рекомендоване поштове відправлення (а.с. 2021).

Однак, вказані обставини суди не врахували та не надали їм відповідної правової оцінки. Крім того, особливістю вказаних правовідносин є те, що позичальник та іпотекодавець є однією особою.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з вимогами ст. 39 Закону передбачено єдину підставу відмови у задоволенні позову про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки: суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Однак у справі, що розглядається, суди не звернули уваги на вказані вимоги закону та не дослідили, чи завдає збитків та чи змінює обсяг прав банку порушення основного договору позичальником.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання судів на неспівмірність розміру заборгованості та вартості предмета іпотеки не є підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такий висновок судів не ґрунтується на нормах відповідних законів. Наслідки того, що ціна предмету іпотеки перевищує розмір заборгованості, визначено у ст. 38 Закону.

У ст. 38 Закону передбачено порядок розподілу коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, а саме, розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Також суди не звернули уваги на вимоги ст. 40 Закону та не дослідили докази, надані банком з питання виселення мешканців квартири при зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки судами не встановлені фактичні обставини справи, не надано правової оцінки доказам, що містяться у матеріалах справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що унеможливлює постановлення рішення судом касаційної інстанції, судові рішення належить скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 342, 343, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2012 року, додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.