Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П.,

Леванчука А.О., Писаної Т.О., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ПП "Серго" про звернення стягнення на предмет застави; за зустрічним позовом ОСОБА_3, ПП "Серго" до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору та договорів застави, за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 30 вересня 2010 року,

У червні 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ПП "Серго" про звернення стягнення на предмети застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 січня 2007 року № 01/07/828 М в сумі 21 582,03 доларів США, посилаючись на те, що 23 січня 2007 року ОСОБА_3 отримав у ПАТ КБ "ПриватБанк" кредит в розмірі 20 тис. доларів США, однак з січня 2009 року припинив погашати суми кредиту та відсотки, у зв’язку з чим станом на 19 травня 2010 року заборгованість становить 21 582,03 доларів США.

Оскільки в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" 23 січня 2007 року уклало договір застави рухомого майна (автомобілі КАВЗ – 2 од., автомобіль Мерседес-Бенц) із ОСОБА_3, а також договір застави рухомого майна (автомобіль КС-3577 МАЗ-5337) із ПП "Серго", позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на зазначені предмети застави шляхом продажу автомобілів позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям позивачем автомобілів з обліку в органах ДАІ України, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 18 червня 2009 року частково задоволено заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про вжиття заходів забезпечення позову та передано на зберігання ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави: автомобіль "КАВЗ-3271"; автомобіль "КАВЗ-685"; автомобіль "Мерседес Бенц", які належать на праві власності ОСОБА_3, та автомобіль "КС-3577-МАЗ-5337", який належить на праві власності ПП "Серго".

ОСОБА_3, ПП "Серго" звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору від 23 січня 2007 року № 01/07/828 М та договорів застави автотранспорту від 23 січня 2007 року, мотивуючи вимоги тим, що банк не надав доказів, які б свідчили про реальне укладання і виконання вказаних договорів, а на момент укладання і надалі умови договорів не відповідали внутрішній волі і намірам сторін, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 серпня 2010 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Звернено стягнення на предмет застави: автомобіль "КАВЗ-3271"; автомобіль "КАВЗ-685"; автомобіль "Мерседес Бенц"; автомобіль "КС-3577-МАЗ-5337" шляхом їхнього продажу ПАТ КБ "ПриватБанк". У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 30 вересня 2010 року зазначені рішення та ухвалу скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 01/07/828М на предмет позики ОСОБА_3 20 тис. доларів США зі сплатою 16% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 січня 2012 року.

Згідно з додатком № 1 до кредитного договору № 01/07/828М від 23 січня 2007 року від 21 лютого 2008 року позичальник зобов'язувався виплачувати Банку суму кредиту і відсотків по ньому відповідно до погодженого сторонами графіка. З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором ОСОБА_3 передав у заставу КБ "ПриватБанк" два автобуси та легковий автомобіль (договір застави автотранспорту від 23 січня 2007 року). Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором ПП "Серго" передало у заставу спецавтокран (договір застави автотранспорту від 23 січня 2007року). Згідно із довіреністю № 3545 від 5 жовтня 2006 року ОСОБА_4 був уповноважений ЗАТ КБ "ПриватБанк" на укладання кредитних договорів по Тернопільській філії ЗАТ КБ "ПриватБанк". Згідно із договором поруки № 01/07/828М/02 від 23 січня 2007 року ПП "Серго" у випадку невиконання боржником ОСОБА_3 обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель ПП "Серго" відповідають перед кредитом як солідарні боржники. Згідно із заявами ОСОБА_3 на видачу готівки № 1 від 23 січня 2007 року та № 4 від 21 лютого 2008 року на його рахунок згідно з кредитним договором № 01/07/828М від 23 січня 2007 року було перераховано суми 20 тис. доларів США та 4 тис. доларів США відповідно. ОСОБА_3 з грудня 2008 року припинив погашення кредиту та відсотків.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки позичальник не повертає кредит в грошовому виразі, відповідно до договору застави, заставодавець зобов'язаний передати предмет застави заставодержателю в заклад.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що, укладаючи кредитний договір ОСОБА_3 повністю погодився з його умовами, що підтверджується відповідними підписами на договорі кредиту, заявах про видачу готівки та її отримання, що свідчить про відповідність внутрішній волі і намірів сторін та спрямування на реальне настання правових наслідків – видачі кредиту банком та його отримання позичальником.

Скасовуючи зазначене рішення в частині задоволення первісного позову, апеляційний суду виходив із того, що за відсутності вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за основним зобов'язанням – кредитним договором вимоги про звернення стягнення на предмет застави є передчасними, оскільки вони не є самостійними вимогами, а лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням.

З висновками судів щодо первісного позову колегія не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 19, 20 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Право звернення стягнення на предмет застави заставодержатель набуває в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зазначаються в рішенні суду разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

Отже, оскільки право звернення стягнення на предмет застави законом пов’язується саме з фактом невиконання забезпеченого заставою зобов’язання в момент настання терміну виконання, висновки апеляційного суду щодо передчасності вимог про звернення стягнення на заставлене майно за відсутності вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за основним зобов'язанням-кредитним договором є помилковими.

Разом із тим, не можна погодитись і з висновками суду першої інстанцій, поза увагою якого залишились норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , яким регулюється звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави.

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) . Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Крім того, відповідно до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Додержання позивачем визначеного Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження судом не перевірялось, докази реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимого ст. 25 цього ж Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

У порушення наведених вимог в рішенні суду першої інстанції відсутні, в тому числі, складові розміру заявлених вимог, заходи щодо забезпечення збереження майна, спосіб його реалізації та початкова вартість.

Задовольняючи вимоги банку та звертаючи стягнення на рухоме майно відповідачів, суд не звернув уваги, що за наявності між сторонами договору поруки, позовні вимоги ґрунтуються виключно на укладених договорах кредиту та застави, та полягають у зверненні стягнення на заставлене майно незалежно один від одного обох заставодавців, з яких один є юридичною особою.

Апеляційний суд на зазначені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права належної уваги не звернув.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення судів в частині вимог до КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору № 01/07/828 М від 23 січня 2007 року та договорів застави автотранспорту від 23 січня 2007 року є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 серпня 2010 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 30 вересня 2010 року в частині вирішення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.