Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П.,

Леванчука А.О., Писаної Т.О., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності на жилий будинок в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 30 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 27 вересня 2010 року,

ОСОБА_3. звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи тим, що жилий будинок АДРЕСА_1 був збудований її дідом ОСОБА_5 на земельній ділянці площею 400 кв. м, що була виділена на підставі рішення Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 27 липня 1948 року. Вулиця, на якій знаходиться жилий будинок була перейменована з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 Після смерті діда ІНФОРМАЦІЯ_1 року жилий будинок успадкував її батько – ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а після нього спадщину прийняли мати ОСОБА_7 і вона (позивачка), оскільки проживала з ним однією сім'єю у вказаному будинку.

Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 року вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала з матір'ю до її смерті в успадкованому будинку, а тому просила визнати за нею право власності на будинок в порядку спадкування.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 30 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 27 вересня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до рішення Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 27 липня 1948 року була виділена земельна ділянка площею 400 кв. м на АДРЕСА_1, на якій він збудував жилий будинок.

Право власності на будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_5 не був власником будинку, оскільки не здав його до експлуатації, а тому його син – батько позивачки не міг стати власником цього будинку. Спадкодавець, за думкою суду, був тільки власником будматеріалів і обладнання, тому відповідно до ст. 1216 ЦК України ці ж права та обов'язки перейшли до спадкоємців.

Відхиляючи наявний в матеріалах справи зведений акт вартості будівель та споруд, складений станом на 25 вересня 1984 року БТІ, виконкомом Севастопольської міськради народних депутатів, в якому вказано, що володільцем будинку АДРЕСА_1, є ОСОБА_8 та до якого додано технічний паспорт станом на 23 березня 2007 року, суд виходив із того, що такий акт не замінює свідоцтво про право власності на спірний будинок в порядку спадкування.

З наведеними доводами погодився й апеляційний суд, зазначивши, що спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК України), а отже до спадкоємців перейшло лише право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані.

Проте такі висновки судів є помилковими.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) , що набув чинності з 1 січня 2004 року та зазначаючи, що спірні правовідносини регулюються положеннями глави 24 та глави 84 зазначеного Кодексу (435-15) суди не звернули уваги на те, що будинок, з приводу якого заявлено позов, побудований в 1948 році на відведеній в цьому ж році земельній ділянці.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1035 (1035-2009-п) , якою затверджено Тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, споруджені до 5 серпня 1992 року є висновок про технічний стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації за формою, встановленою Міністерством з питань житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством регіонального розвитку та будівництва, і документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об'єкти будівництва.

Встановивши наявність рішення Севастопольської міської Ради депутатів трудящих від 27 липня 1948 року про виділення земельної ділянки площею 400 кв. м на АДРЕСА_1 під будівництво будинку та складеного органами БТІ зведеного акта та технічного паспорту, суд наведені положення постанови КМ України залишив поза увагою та застосував до спірних правовідносин ст. 376 ЦК України, що не підлягала застосуванню.

Оскільки апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального права належної уваги не звернув, в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, ухвала апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 27 вересня 2010 року скасувати, справи передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.