Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним наказу про переміщення на роботі та стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним наказу про переміщення на роботі та стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги під час судового розгляду уточнювалися.

На обґрунтування позову, ОСОБА_6 зазначив, що з 8 лютого 2009 року він працював водієм-інкасатором-охоронцем у філіалі "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк", який знаходиться за адресою: проспект Перемоги, 65 у м. Києві. 23 квітня 2012 року позивача було відсторонено від виконання обов'язків водія-інкасатора із подальшим направленням на посаду охоронця та з визначеним робочим місцем: проспект Перемоги, 27 у м. Києві. Зазначене переміщення сталось внаслідок того, що за період з листопада 2011 року по січень 2012 року в терміналах самообслуговування, які інкасував позивач було виявлено недостачу грошових коштів. В подальшому, 11 червня 2012 року відповідачем було видано наказ про його переміщення на нове робоче місце.

Позивач вважає своє переміщення незаконним, оскільки у наказі про його переміщення від 11 червня 2012 року не зазначено відомостей про його обов'язки та розмір посадового окладу, що є порушення умов трудового договору від 28 лютого 2009 року.

Крім того, позивач зазначає, що працівники служби безпеки ПАТ КБ "ПриватБанк" розповсюджують про нього недостовірну інформацію про його причетність до зникнення грошових коштів із терміналів самообслуговування. Зазначені дії працівників ПАТ КБ "ПриватБанк" принижують його честь, гідність та ділову репутацію.

Також відповідач заблокував усі електронні картки позивача для отримання заробітної плати, що фактично позбавило позивача можливості утримувати сім'ю.

У зв'язку із наведеним, та із врахуванням уточнень, позивач просив суд визнати недійсним наказ № Э.К.2.0.0.0.0/17-27 від 11 червня 2012 року про його переміщення на робоче місце за адресою: проспект Перемоги, 27-А у місті Києві; стягнути з відповідача на його користь 70 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; стягнути з філіалу "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 3 300 гривень на відшкодування вартості придбаної травматичної зброї, а також стягнути з відповідача на його користь 1 315 гривень 93 копійок на відшкодування безпідставно утриманих грошових коштів із заробітної плати позивача.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_6 1 315 гривень 95 копійок на відшкодування безпідставно утриманих грошових коштів із заробітної плати.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним наказу про його переміщення на нове робоче місце та стягненні моральної шкоди, ухвалу апеляційного суду та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання наказу про його переміщення та про стягнення на його користь 70 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Судами встановлено та підтверджується доказами у справі, що відповідно до трудового договору № 202 від 28 лютого 2009 року ОСОБА_6 прийнятий на роботу в ПАТ КБ "ПриватБанк" на посаду інкасатора (а.с. 5-7).

Наказом № Э.К2-ПП-2011-495 від 30 грудня 2011 року позивача переведено в Напрям перерахунку та інкасації грошових коштів Казначейства філіалу "Розрахункового центру" ПАТ КБ "ПриватБанк" на посаду водія-інкасатора-охоронця, у зв'язку із виробничою необхідністю (а.с. 104-105).

В подальшому, позивача відповідно до наказу № Э.К.2.0.0.0.0/17-27 від 11 червня 2012 року переміщено на інше робоче місце за адресою: проспект Перемоги, 27-А у місті Києві із встановленням графіку роботи з 8:30 до 17:30, робочі дні: понеділок-п'ятниця, вихідні дні: субота, неділя (а.с. 14-16).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто переведення на іншу роботу - це переміщення працівника, при якому змінюється робота, яку виконує працівник, його спеціалізація, кваліфікація, посада.

Направлення на роботу в іншу місцевість, відповідно до вимог трудового законодавства, вважається переведенням працівника. При цьому, слід виходити із того, що інша місцевість - це інший населений пункт.

Із матеріалів справи вбачається, що робоче місце позивача знаходилось за місцем розташування філіалу "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк" за адресою: проспект Перемоги, 65 у м. Києві. На підставі наказу № Э.К.2.0.0.0.0/17-27 від 11 червня 2012 року позивача переміщено на інше робоче місце за адресою: проспект Перемоги, 27-А у місті Києві.

Частиною 2 статті 32 КЗпП України встановлено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 в частині скасування наказу № Э.К.2.0.0.0.0/17-27 від 11 червня 2012 року, суди правильно виходили із того, що відповідачем дотримано норми трудового законодавства, позивача переміщено в межах одного товариства, в тій же місцевості, зміни істотних умов праці у виробництві не відбулось. Крім того, посада позивача, його посадові обов'язки, а також розмір заробітної плати залишилися незмінними.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок проходження поліграфічного тестування, суди дійшли вірного висновку, що відповідно до умов трудового договору працівник, на вимогу роботодавця, може проходити поліграфічне тестування.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.