Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Глибоцького виробничого управління житлово-комунального господарства (далі - Глобицьке ВУЖКГ) про стягнення заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2012 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що з 12 серпня 1975 року вона перебувала в трудових відносинах з Глибоцьким комбінатом комунальних підприємств, який перейменований в Глибоцьке ВУЖКГ. Наказом від 30 березня 2011 року № 55-к ОСОБА_3 звільнена з посади економіста Глибоцького ВУЖКГ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. При звільнені позивачці не в повному розмірі було виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористані відпустки за 138 днів, вихідну допомогу в розмірі 6 244 грн 96 коп. Позивачка вважала, що відповідач наказом від 12 січня 2011 року №14-В безпідставно зменшив їй посадовий оклад починаючи 01 січня 2011 року з 3275 грн до 1694 грн, у зв'язку з чим при звільненні їй була нарахована в значно меншому розмірі заробітна плата та вихідна допомога. У зв'язку з чим позивачка просила скасувати наказ від 12 січня 2011 року № 14-В про внесення змін до штатного розкладу підприємства; стягнути з відповідача на її користь належну їй суму при звільнені, а саме: 3162 грн - недорахована та не виплачена заробітна плата за січень-лютий 2011 року; 1085 грн 41 коп. - недорахована та невиплачена заробітна плата за березень 2011 року; 15 742 грн 04 коп. - недорахована та невиплачена компенсація за невикористані відпустки строком 138 днів; 1581 грн - недорахована та невиплачена вихідна допомога, а всього у сумі 21 750 грн 45 коп.; стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільнені за три місяці у сумі 9 825 грн, виходячи з посадового окладу 3275 грн; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Глибоцького виробничого управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористані відпустки строком 110 днів в розмірі 11 273 грн 90 коп., середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 082 грн та моральну шкоду в розмірі 700 грн, а всього 17 055 грн 90 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 12 серпня 1975 року ОСОБА_3 перебувала в трудових відносинах з Глибоцьким комбінатом комунальних підприємств, який перейменований в Глибоцьке ВУЖКГ.

Наказом начальника Глибоцького ВУЖКГ від 12 січня 2011 року №14-В з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року відповідно до п.1.1.8 галузевої угоди на 2010 - 2012 роки встановлено мінімальний розмір заробітної плати по підприємству в розмірі 941 грн з урахуванням коефіцієнта 1,2 згідно галузевої угоди.

Відповідно до штатного розпису в період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року ОСОБА_3 був встановлений посадовий оклад в розмірі 1694 грн.

Наказом начальника Глибоцького ВУЖКГ від 30 березня 2011 року № 55-к ОСОБА_3 звільнена з роботи з посади економіста за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачка, звернувшись до суду з позовом про скасування наказу про встановлення мінімального розміру заробітної плати, пропустила тримісячний строк звернення з заявою про вирішення трудового спору, оскільки дізналась про зміну розміру заробітної плати в кінці січня - на початку лютого 2011 року, продовжувала працювати на підприємстві впродовж наступних двох місяців, отримуючи при цьому зменшену заробітну плату, та звернулась з позовом до суду лише в липні 2011 року. У зв'язку з чим дійшов вірного висновку і про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільнені.

Виплати при звільненні ОСОБА_3 були проведені поетапно, а саме: 04, 12 та 13 квітня 2011 року, що підтверджується відповідними відомостями.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористані щорічні відпусти, суди дійшли вірного висновку про те, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, посилаючись на те, що за час роботи на підприємстві ОСОБА_3 не використала 110 днів відпустки, що підтверджується довідкою підприємства, а відповідач провів частковий розрахунок за невикористані відпустки, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки компенсація за невикористані відпустки в розмірі 11 273 грн 90 коп.

Згідно до положення ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за три місці, суди також дійшли правильного висновку про те, що позивачці було проведено розрахунок при звільненні поетапно 04, 12 та 13 квітня 2011 року, тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 082 грн.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року за № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення моральної шкоди, суди виходили з того, що згідно з положенням ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та, задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині, дійшли правильного висновку про те, що позивачці була завдана моральна шкода, яка підлягає стягненню з підприємства у розмірі 700 грн.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2012 року залишити без змін .

Ухвала оскарженню не підлягає.