Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі

суддів: Лесько А.О., Фаловської І.М., Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрайм" про розірвання договорів оренди земельних ділянок,

У березні 2010 року позивачі звернулися в суд із зазначеним позовом, який мотивували тим, що є власниками земельних ділянок на території Вознесенсько-Першої сільської ради Арцизського району Одеської області та в січні 2006 року з відповідачем були укладені договори оренди землі строком на 10 років, зареєстровані 03 квітня 2006 року. Указом Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року (725/2008) встановлена плата за оренду земельних паїв в розмірі не менше 3% визначеної у відповідності із законодавством вартості земельної ділянки. Незважаючи на це, відповідач у 2008, 2009 роках здійснював виплату орендної плати позивачам в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та відмовляється від зміни розмірів орендної плати. Посилаючись на викладені обставини, просили розірвати достроково договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Вознесенсько-Першої сільської ради Арцизького району Одеської області, укладених з ТОВ "Агропрайм" в січні 2006 року, зареєстрованих 03 квітня 2006 року в Одеській філії Центру Державного земельного кадастру.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2011 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивачі просять скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В січні 2006 року між сторонами було укладено типові договори оренди землі за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) . Вказаними договорами передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати переглядається один раз в три роки у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;

- в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Указом Президента України № 92/2002 від 02 лютого 2002 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (92/2002) ( зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 830/2002 від 13 вересня 2002 року (830/2002) ) визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря (стаття1). Указом Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток ( паїв)" (725/2008) внесено зміни до Указу Президента України від 2 лютого 2002 року та збільшено мінімальний розмір орендної плати до 3 відсотків.

Проте Указ Президента України від 19 серпня 2008 року № 725 (725/2008) має рекомендаційний характер і був прийнятий після укладення сторонами договору.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю-це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Розмір та умови орендної плати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству. Договори між сторонами укладено в січні 2006 року, у період дії Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) , яким був встановлений мінімальний розмір орендної плати у 1,5% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, тобто у відповідності із чинним на час укладення договорів законодавством.

Таким чином збільшення мінімального розміру орендної плати до 3 відсотків Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725 (725/2008) не є підставою для зміни встановленої договорами орендної плати.

Згідно п.3 укладених між сторонами договорів дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 4 цих договорів передбачені умови розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, якими є: несвоєчасна орендна плата, нецільове використанні земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі не посилалися на невиконання відповідачем обов’язків орендаря, які передбачені договорами та ст. 25 Закону України "Про оренду землі", а лише на те, що відповідач тривалий час не переглядав розмір орендної плати, яку безпідставно відмовляється збільшити до 3% відповідно до Указу Президента України від 19 серпня 2008 року.

Оскільки зазначена обставина відповідно до чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини та відповідно до укладених між сторонами договорів, не є підставою для їх розірвання, суд першої інстанції, з висновками якого обгрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, вірно не знайшов підстав для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 332, 337, 344 ЦПК України, судова колегія

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 відхилити.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 12 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.