Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Завгородньої І.М., Макарчука М.А., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Чернігівської міської ради, управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, третя особа – управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, про визнання рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_6 (замінено на ОСОБА_5) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,09 га на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу парканів та встановлення межових знаків відповідно до технічної документації. В обґрунтування позову посилалася на порушення відповідачами меж переданої їй у власність земельної ділянки.

30 жовтня 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Чернігівської міської ради, управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання недійсним рішення 24 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 4 лютого 2008 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також державного акта на право власності на вказану земельну ділянку, мотивуючи позов тим, що при передаючі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 межі не було погоджено із суміжними землекористувачами, внаслідок чого її позбавлено права вільного користування належною їй на праві власності земельною ділянкою.

Через спільність предмету спору ухвалою суду від 24 грудня 2009 року позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було об'єднано в одне провадження.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2010 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними пп. 5, 6 рішення Чернігівської міської ради від 4 лютого 2008 року про затвердження ОСОБА_3 проекту відведення земельної ділянки площею 0,09 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та безоплатну передачу їй вказаної земельної ділянки у власність. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 9 липня 2008 року площею 0,09 га, виданий ОСОБА_3 управлінням земельних ресурсів Чернігівської міської ради на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,09 га на АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 9 липня 2008 року.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,08 га на АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 31 січня 2005 року.

Зазначені земельні ділянки межують між собою.

Затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_3 та передача її у власність останньої відбулися з порушенням порядку, встановленого діючим законодавством, а саме без виконання технічних умов ВАТ "Чернігівгаз" та без погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами, що є порушенням вимог ст. 198 ЗК України.

Порушення вимог зазначених нормативних актів, за висновком судів, призвело до того, що земельна ділянка ОСОБА_3 унеможливлює безперешкодний прохід та проїзд до земельної ділянки ОСОБА_4, що підтверджується і висновком судової будівельно-технічної експертизи № 1204-1206-ц.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що порушення вимог чинного законодавства при затвердженні проекту відведення і передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 призвели до того, що земельна ділянка, виділена у власність ОСОБА_3 унеможливлює безперешкодний проїзд до неї, чим створює перешкоди в користуванні власністю. Місцевий суд прийшов до висновку, що часткове задоволення позову ОСОБА_4 повністю виключає можливість задоволення позову ОСОБА_3, оскільки вона втратила право власності на земельну ділянку, і, як наслідок цього, не має права вимагати усунення перешкод у користуванні нею.

З наведеними висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені у справі рішення не відповідають.

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 з підстав порушення при наданні земельної ділянки ОСОБА_3 вимог ст. 198 ЗК України щодо відсутності погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, суди не врахували, що таке погодження при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, здійснюється з метою вірного визначення меж земельної ділянки, а не виявлення обмежень у можливості її використання, в тому числі з боку суміжних землекористувачів.

Само по собі непогодження меж не може мати такі наслідки як ізолювання суміжного землекористувача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи просторові характеристики ділянки ОСОБА_4 на час розробки та погодження проекту ОСОБА_3 містились у земельно-кадастровій системі, а межі цієї ділянки мали б бути закріплені межовими знаками.

Чи призвело непогодження меж земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до їх неправильного визначення, суди не з’ясували; висновкам судової будівельно-технічної експертизи від 21 вересня 2010 року належної оцінки не надали; не звернули уваги на те, що фактичні межі земельних ділянок не відповідають державним актам саме внаслідок зменшення земельної ділянки ОСОБА_3 на 137,7 кв. м за рахунок ділянки ОСОБА_4, на 117,8 кв. м за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 та на 61,6 кв. м за рахунок ділянки б/н, та дійшли передчасних висновків про порушення прав ОСОБА_3 та безпідставність вимог ОСОБА_3

Висновки суду про унеможливлення безперешкодного проїзду до земельної ділянку ОСОБА_4 у зв’язку з передачею суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, в тому числі зазначеному висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21 вересня 2010 року, згідно з яким такий в’їзд та виїзд на земельну ділянку лише частково обмежується.

Отже, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився із характером спірних правовідносин, не з’ясував, чи є обмеження в’їзду на земельну ділянку ОСОБА_4 наслідком порушення встановленого законом порядку надання земельних ділянок та чи є такі порушення безумовною підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність; не дав належної оцінки невідповідності фактичних меж земельних ділянок державним актам саме внаслідок зменшення земельної ділянки ОСОБА_3, не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.