Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Попович О.В.,

Хопти С.Ф., Юровської Г.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини 9935, третя особа - командир військової частини 9935, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказів, стягнення надбавки і премії, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою військової частини 9935 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року,

31 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що накази про стягнення є незаконними, оскільки не містять вчинених нею конкретних порушень. Просила визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини 9935: від 31 березня 2006 року № 56; від 4 липня 2006 року № 68; від 31 липня 2006 року № 82; від 31 серпня 2006 року № 101; від 30 жовтня 2006 року № 119; від 29 листопада 2006 року № 144, змінити в трудовій книжці запис в частині звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України на звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, а також стягнути з військової частини 9935 на її користь 3 626 грн. 96 коп. майнової шкоди та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року, позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано накази командира військової частини 9935: від 31 березня 2006 року № 56; від 4 липня 2006 року № 68; від 31 липня 2006 року № 82; від 31 серпня 2006 року № 101; від 30 жовтня 2006 року № 119; від 29 листопада 2006 року № 144. Наказ від 8 грудня 2006 року № 149 скасовано як незаконний і змінено в трудовій книжці ОСОБА_3 запис в частині звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України на звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Стягнуто з військової частини 9935 на користь ОСОБА_3 3 626 грн. 96 коп. майнової шкоди та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі військова частина 9935 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що на позивачку накладались стягнення у вигляді догани та вона позбавлялась премій і надбавок до заробітної плати за те, що у робочий час займалась справами, не пов'язаними з виконанням службових обов'язків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарні стягнення на позивачку були накладені з порушенням вимог діючого законодавства про працю, в тому числі ст. 149 КЗпП України; у жодному з цих наказів не йдеться про конкретне порушення трудової чи виробничої дисципліни, час і місце його скоєння.

Оскільки відповідачем не було надано фактичних даних про неможливість виконання позивачкою покладених на неї трудових обов'язків, їй не було запропоновано іншу роботу, суди дійшли висновку про незаконність звільнення позивачки із займаної посади.

З такими висновками колегія не погоджується з огляду на наступне.

Позивачка була звільнена з військової частини 8 грудня 2006 року. Накази про застосування дисциплінарних стягнень, щодо скасування яких було заявлено позов, були винесені керівництвом військової частини протягом березня-листопада 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше з позовом про визнання наказів неправомірними та поновлення на роботі позивачка звернулась до Котовського міськрайонного суду Одеської області в грудні 2006 року, рішенням якого від 7 серпня 2007 року, що набуло чинності, в позові було відмовлено.

27 серпня 2007 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про перегляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами.

Ухвалою від 27 вересня 2007 року заява ОСОБА_3 була задоволена, рішення суд від 7 серпня 2007 року скасовано, справа призначена до розгляду на загальних підставах.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду від 6 лютого 2008 року позовна заява ОСОБА_3, що була подана в грудні 2007 року, залишена без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Із позовом, що розглянутий судами в даній справі, позивачка звернулась до суду 31 липня 2008 року, тобто більше ніж півтора роки після винесення відповідачем оспорюваних наказів та звільнення з роботи.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Проте зазначені роз’яснення залишились поза увагою судів.

Враховуючи, що з’ясування обставин поважності пропуску ОСОБА_3 строків на звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановлених ст. 233 КЗпП України, мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені у справі рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу військової частини 9935 задовольнити.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 23 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.