Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Попович О.В.,

Хопти С.Ф., Юровської Г.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2010 року,

Позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що їм відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 лютого 2010 року на праві спільної часткової власності належить будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а позивачу ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності від 1999 року також й квартира за адресою: АДРЕСА_1, в якій він проживав та прописаний разом з колишньою дружиною та дочкою.

Сімейні стосунки між ним та ОСОБА_5 не склалися і він переселився проживати до своєї матері в жилий будинок за вказаною адресою, який після смерті матері перейшов йому та його рідній сестрі – ОСОБА_8 в спадок.

Оскільки відповідачі відмовляються виселитися з належного їм будинку, а також привели у непридатний для проживання стан квартиру, змінивши замки у вхідних дверях та забравши документи на квартиру, просили усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідачів із жилого будинку АДРЕСА_2 зобов'язати відповідачів не чинити ОСОБА_3 перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та повернути правовстановлюючі документи та ключі на зазначену квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2010 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із будинку АДРЕСА_2 Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повернути ОСОБА_3 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 та ключі від вхідних дверей.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 лютого 2010 року в рівних частках належить будинок за адресою: АДРЕСА_2. Даний будинок перейшов їм у спадок після смерті матері – ОСОБА_9

Крім цього, відповідно до свідоцтва про право власності від 24 березня 1999 року ОСОБА_3 належить квартира за адресою: АДРЕСА_1

В зазначеній квартирі позивач проживав разом зі своєю сім'єю – дружиною та донькою. Оскільки сімейні стосунки між подружжям не склались, шлюбні відносини припинились, позивач переїхав проживати в жилий будинок АДРЕСА_2 В квартирі залишились проживати відповідачі, а саме, колишня дружина ОСОБА_5, дочка ОСОБА_6 та зять ОСОБА_7, які в 2008 році без згоди позивача розпочали ремонт в квартирі, а потім за проханням та з дозволу ОСОБА_3 переселилися на тимчасове проживання в будинок позивачів до закінчення ремонтних робіт.

Задовольняючи позов, суд керувався положеннями ст. ст. 387, 391 ЦК України та в частині виселення відповідачі із будинку АДРЕСА_2 виходив із того, що відповідачі без законних на те підстав проживають у спірному будинку, оскільки, вселившись на тимчасове проживання, за вимогою власника повинні виселитися із займаної жилої площі, зважаючи на те, що вони мають інше житло.

Задовольняючи вимоги про витребування у відповідачів ключів від квартири та документів на неї, суд виходив із того, що позивач є власником квартири і його право розпоряджатись і користуватись квартирою ніким не може бути позбавлено.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки об’єктом права власності, щодо якого заявлено позов про усунення перешкод в користування є жиле приміщення, а тому режим проживання в ньому регулюється нормами ЖК України (5464-10) .

Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні будинком, суд мав з’ясувати, на які передбачені законом підстави для виселення відповідачів посилається позивач, оскільки відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством. Задовольняючи позов, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував.

Згідно зі ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім’ї права користуватися займаним приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім’ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. На це положення закону суд також уваги не звернув і не з’ясував, з яких підстав, передбачених нормами ЖК України (5464-10) , позивач має право порушувати питання про виселення відповідачів зі спірного будинку, залишивши поза увагою встановлені обставини щодо вселення відповідачів у будинок з дозволу саме позивача.

Задовольняючи вимоги про зобов’язання відповідачів повернути ОСОБА_3 правовстановлюючі документи та ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 суд у порушення вимог ст. 40 ЦПК не перевірив доводів відповідачки ОСОБА_5 про те, що вона претендує на право власності на зазначену квартиру у зв’язку з набуттям останньої під час перебування в шлюбі з позивачем як сумісної власності подружжя.

Свідоцтво про право власності від 24 березня 1999 року, на яке суд посилається як на підставу належності квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3, в матеріалах справи відсутнє.

Переконливих доводів на обґрунтування рішення про зобов’язання ОСОБА_5 повернути позивачу правовстановлюючі документи та ключі від квартири суд в рішенні не навів.

Не наведено в рішенні також і підстав для задоволення зазначених вимог до інших відповідачів – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Докази на підтвердження знаходження правовстановлюючих документів та ключів на квартиру у зазначених осіб в матеріалах справи відсутні, як і належні докази вчинення відповідачами перешкод в користуванні позивачем квартирою АДРЕСА_1

Отже, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.