Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Євграфової Є.П., Попович О.В.,

Хопти С.Ф., Юровської Г.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус" до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир" про визнання правочину недійсним, визнання права власності, за касаційною скаргою фермерського господарства ОСОБА_4 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року,

рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу посівів на орендованих полях загальною площею 236,96 га на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 21 травня 2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Яромир" (далі – ТОВ "Яромир") та ОСОБА_3 Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Октопус" (далі – ТОВ "Октопус") право власності на посіви, які знаходяться на полях на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а саме: на посіви соняшника на полях № НОМЕР_1, земельні ділянки №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4-НОМЕР_5, загальною площею 92,12 га; № НОМЕР_6, земельні ділянки №№ НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10-НОМЕР_11, загальною площею 74 га; № НОМЕР_12, земельні ділянки №№ НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16-НОМЕР_17, НОМЕР_18, загальною площею 63,72 га; № НОМЕР_19, земельна ділянка № НОМЕР_20, площею 7,12 га; посіви озимого ячменю на полі № НОМЕР_21, земельні ділянки №№ НОМЕР_22-НОМЕР_23, НОМЕР_24, загальною площею 29,43 га; посіви ярого ячменю на полях: полі № НОМЕР_25, земельні ділянки №№ НОМЕР_26, НОМЕР_27, загальною площею 14,24 га; полі № НОМЕР_28, земельні ділянки №№ НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32, НОМЕР_13-НОМЕР_33, НОМЕР_34-НОМЕР_35, загальною площею 144,32 га.

У поданій касаційній скарзі фермерське господарство ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, і передати справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами встановлено, що між ТОВ "Октопус" та ТОВ "Яромир" було укладено договір поставки від 5 травня 2010 року № 05/1. На виконання умов договору позивач поставив ТОВ "Яромир" дизпаливо на суму 103 680 грн.

ТОВ "Яромир" гроші за отриманий товар не сплатило.

17 травня 2010 року між ТОВ "Октопус" та ТОВ "Яромир" укладено угоду про порядок виконання зобов’язання за договором, згідно з якою ТОВ "Яромир" передало ТОВ "Октопус" у власність в рахунок часткового виконання зобов'язань належні йому посіви сільськогосподарських культур, що знаходяться на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району та області, а саме: посіви соняшника, посіви озимого ячменю та посіви ярого ячменю.

На ці ж посіви на полях площею 236,96 га на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області 21 травня 2010 року ТОВ "Яромир" укладено договір купівлі-продажу із ОСОБА_3

Задовольняючи позов на підставі ст. ст. 203, 215, 392 ЦК України, суд виходив із того, що зміст договору купівлі-продажу від 21 травня 2010 року суперечить нормам ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства, оскільки право власності на посіви перейшло від ТОВ "Яромир" до позивача після підписання угоди, тобто з 5 травня 2010 року. Відповідно, укладаючи договір купівлі-продажу від 21 травня 2010 року ТОВ "Яромир" вже не було власником посівів соняшника та ячменю, а тому не могло їх продавати.

Переглядаючи зазначене рішення за апеляційною скаргою фермерського господарства ОСОБА_4, яке зазначало, що є стягувачем у виконавчому провадженні з боржника ТОВ "Яромір" і згідно з актом опису та арешту майна від 8 липня 2010 року державним виконавцем на спірні посіви накладено арешт, апеляційний суд дійшов висновку про те, що сам по собі факт наявності заборгованості ТОВ "Яромір" перед фермерським господарством, без підтвердження права цього господарства на спірне майно, не свідчить про порушені рішенням суду права фермерського господарства, а тому не є підставою для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

З висновками судів колегія не погоджується з огляду на наступне.

Згідно із Цивільним кодексом України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).

ТОВ "Октопус", вважаючи себе власником спірних посівів, звернулося із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Яромир" та ОСОБА_3, з підстав невідповідності його вимогам закону.

Стаття 215 ЦК України установлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Однак, ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений із порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Отже, встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, щодо укладання між позивачем та ТОВ "Яромир" 17 травня 2010 року угоди про порядок виконання зобов’язання за договором, згідно з якою ТОВ "Яромир" передало ТОВ "Октопус" у власність в рахунок часткового виконання зобов'язань належні йому посіви сільськогосподарських культур та укладання щодо тих самих посівів 21 травня 2010 року ТОВ "Яромир" договору купівлі-продажу з ОСОБА_3, суд до спірних правовідносин застосував закон (ст. ст. 203, 215 ЦК України), що не підлягав застосуванню.

Апеляційний суд на порушень судом першої інстанції норм матеріального права не усунув, та помилково залишив рішення без змін.

Оскільки судами застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу фермерського господарство ОСОБА_4 задовольнити частково.

рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус" до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир" про визнання правочину недійсним, визнання права власності відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.