Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Кафідової О.В.,

Євграфової Є.П., Колодійчука В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Чернігівської області на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року,

В липні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просили визнати відповідачів такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 в м. Ніжині, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_5 з неповнолітніми дітьми з липня 2009 року не проживає за даною адресою, комунальні послуги не оплачує, не приймає участі у спільному побуті, не є членом її сім`ї, а тому відповідачі вважаються такими, що втратили право користування квартирою.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 9 вересня 2010 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано ОСОБА_5 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 у м. Ніжині.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Чернігівської області просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 разом із неповнолітніми дітьми не користується спірним житловим приміщенням з поважних причин, так як позивачі перешкоджають їй у користуванні квартирою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд послався на те, що відсутні докази того, що відповідачам чинились перешкоди у користуванні житлом, ОСОБА_5 добровільно вибула на інше місце проживання і більше шести місяців без поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні.

З такими висновками суду безспірно погодитись не можна.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що між сторонами виникли неприязні стосунки. Зазначена обставина підтверджується зверненнями ОСОБА_5 до правоохоронних органів з приводу того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не дають їй можливості користуватись спірним жилим приміщенням, вчиняють сварки, змінили замки та не надають їй всіх ключів від вхідних дверей. Зважаючи на такі обставини, відповідач змушена проживати за іншою адресою: по АДРЕСА_2, та звернутися до суду із позовом про захист свого порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 7 серпня 2008 року ОСОБА_5 із дітьми була вселена у спірну квартиру, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 11 листопада 2008 року зазначене рішення залишено без змін. Державним виконавцем 21 липня 2009 року ОСОБА_5 разом із своїми малолітніми дітьми була вселена у спірну квартиру.

За змістом ст. ст. 71, 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, провадиться в судовому порядку внаслідок відсутності цієї особи понад шість місяців без поважних причин.

Відповідно до абз. 1 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясовано належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судом не взято до уваги пояснення відповідача про те, що вона не проживає у спірному житловому приміщенні з поважних причин, оскільки позивачі чинять їй у цьому перешкоди, не прийнято до уваги рішення судів, на виконання яких ОСОБА_5 разом із дітьми була вселена у спірну квартиру. Судом апеляційної інстанції не звернуто уваги на те, що ОСОБА_5 тимчасово проживає разом з дітьми без реєстрації у будинку, який їй не належить.

Оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Чернігівської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2010 року скасувати, рішення Ніжинського міськрайонного суду від 9 вересня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.