Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Попович О.В.,

Кузнєцова В.О., Ткачука О.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." на рішення апеляційного суду м. Києва від 1 грудня 2010 року,

У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі – ТОВ "Фірма "Т.М.М."), в якому просив з урахуванням уточнення позовних вимог поновити йому строк для звернення до суду, визнати незаконними й скасувати накази ТОВ "Фірма "Т.М.М." від 23 квітня 2009 року та від

30 квітня 2009 року; поновити його на роботі на посаді диспетчера відділу експлуатації та на посаді слюсаря-сантехніка, яку він обіймав за сумісництвом; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення, компенсацію за невикористану відпустку за період з квітня 2008 року до березня 2009 року в розмірі 6 820 грн. 56 коп. та моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн.

Зазначав, що працював у відповідача на посаді слюсаря-сантехніка

відділу експлуатації з 1 червня 2007 року з посадовим окладом 2 440 грн.

Із 3 вересня 2007 року його було переведено на посаду диспетчера відділу експлуатації з посадовим окладом 3 040 грн. та призначено за сумісництвом на посаду слюсаря-сантехніка. На 1 вересня 2009 року його заробітна плата складала 9 005 грн. З жовтня 2008 року відповідач почав затримувати виплату заробітної плати. 27 лютого 2009 року він змушений був підписати попередження про зменшення розміру посадового окладу, а наказом від

23 квітня 2009 року йому було встановлено посадовий оклад в розмірі

620 грн. 29 квітня 2009 року він написав заяву про звільнення з 30 квітня 2009 року відповідно до ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України

(далі – КЗпП України (322-08) ) у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства України про працю. Наказом ТОВ "Фірма "Т.М.М." від 30 квітня 2009 року його звільнено з роботи за власним бажанням.

Вважаючи, що такі дії відповідача є неправомірними, просив визнати незаконними та скасувати накази ТОВ "Фірма "Т.М.М." від 23 квітня

2009 року та від 30 квітня 2009 року, поновити його на роботі на посаді диспетчера відділу експлуатації та на посаді слюсаря-сантехніка, яку він обіймав за сумісництвом, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням уточнення позовних вимог у цій частині до дня ухвалення рішення та моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня

2010 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 грудня 2010 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора ТОВ "Фірма "Т.М.М."

№ 0203008ю74/7 від 30 квітня 2009 року про звільнення ОСОБА_3 з

30 квітня 2009 року від виконання обов’язків на посаді диспетчера диспетчерської служби керування (ЖЕУ-К) та слюсаря-сантехніка відділу управління та експлуатації ТОК за власним бажанням згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на роботі з 30 квітня 2009 року на посаді диспетчера диспетчерської служби керування (ЖЕУ-К) та за сумісництвом на посаді слюсаря-сантехніка відділу управління та експлуатації ТОК. Стягнуто з ТОВ "Фірма "Т.М.М." на користь

ОСОБА_3 102 553 грн. 35 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 тис. грн. моральної шкоди.

У касаційній скарзі ТОВ "Фірма "Т.М.М." просить рішення апеляційного суду м. Києва від 1 грудня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, оскільки в заяві про звільнення ОСОБА_3 ставив питання про звільнення його згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням роботодавцем умов праці та вимог законодавства про працю.

При цьому апеляційний суд вважав, що оскільки позивач не просить змінити формулювання причини звільнення та зазначити в наказі підставою звільнення ч. 3 ст. 38 КЗпП України, не має правового значення при вирішенні даного спору, чи дійсно мали місце порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

З висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом установлено, що наказом від 1 червня 2007 року № 91/3-вк ОСОБА_3 прийнято на роботу в ТОВ "Фірма "Т.М.М." на посаду слюсаря-сантехніка відділу експлуатації з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом від 3 вересня 2007 року № 66/3-вк ОСОБА_3 переведено на посаду диспетчера відділу експлуатації та призначено за сумісництвом на посаду слюсаря-сантехніка з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Наказом від 5 червня 2008 року № 115-вк-отп ОСОБА_3 надано щорічну відпустку з 1 липня 2008 року строком на 24 календарні дні.

Наказом від 22 серпня 2008 року № 212-вк-отп ОСОБА_3 надано щорічну відпустку з 1 вересня 2008 року строком на 24 календарні дні.

Згідно з п. 4.4 колективного договору, при незабезпеченні фонду оплати праці в розмірі, необхідному для виплати заробітної плати в повному обсязі, адміністрація за узгодженням із представником трудового колективу може приймати рішення про виплату заробітної плати в менших розмірах, чим передбачено цим договором, але не менше, ніж мінімальна законодавчо гарантована заробітна плата, і на період, що не перевищує 6 місяців календарного року.

Установлено, що у зв’язку з фінансово-економічною кризою в Україні, яка ускладнила здійснення господарської діяльності ТОВ "Фірма "Т.М.М." в частині реалізації нерухомості, оскільки кредитування фізичних осіб банками не здійснюється, та розрахунків з постачальниками товарів, робіт, послуг, так як припинено кредитування банками юридичних осіб, та у відповідності до вимог п. 4.4 колективного договору адміністрацією відповідача було прийнято рішення про суттєву зміну умов праці в частині зменшення заробітної плати.

27 лютого 2009 року (в попередженні було допущено описку та вказано "27 лютого 2008 року") адміністрацією ТОВ "Фірма "Т.М.М." було видано попередження про те, що з 1 травня 2009 року можлива суттєва зміна умов праці в частині зменшення заробітної плати та заробітна плата буде становити 620 грн. Із попередженням ОСОБА_3 ознайомився, про що свідчить його підпис.

На час винесення попередження розмір мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України "Про державний бюджет" становив 605 грн.

З 1 квітня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 625 грн.

Наказом від 23 квітня 2009 року № 63/2-вк-о до посадового окладу ОСОБА_3 внесено зміни, а саме: з 1 травня 2009 року його посадовий оклад встановлено в розмірі 625 грн. З наказом ОСОБА_3 ознайомився.

29 квітня 2009 року ОСОБА_3 написав заяву про звільнення з роботи з 30 квітня 2009 року відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням роботодавцем умов праці та вимог законодавства про працю.

Наказом від 30 квітня 2009 року № 0203008. 74/7 ОСОБА_3 звільнено з роботи згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Також судом установлено, що за заявою ОСОБА_3 про порушення ТОВ "Фірма "Т.М.М." законодавства про працю територіальною державною інспекцією праці в м. Києві Державного Департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю була проведена перевірка та за результатами перевірки встановлено, що звільнення відбулося з додержанням вимог КзпП України (322-08) і лише за затримку розрахунку при звільненні щодо генерального директора складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 188-6 КпАП України.

20 травня 2005 року на адресу ОСОБА_3 відповідачем було надіслано рекомендованого листа з проханням отримати трудову книжку, якого позивач отримав особисто.

22 травня 2009 року працівниками ТОВ "Фірма "Т.М.М." було складено акт про відмову ОСОБА_3 від отримання трудової книжки.

Згідно з даними карткового рахунку картки заробітної плати

ОСОБА_3 остаточний розрахунок з останнім було проведено 3 липня 2009 року.

Трудова книжка ОСОБА_3 знаходиться у відповідача, так як позивач відмовився її отримувати.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний поновити працівника на попередній роботі, якщо він звільнений без законної підстави.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 звільнено на законній підставі: на підставі заяви про звільнення, яку він написав власноручно, добровільно, без примусу.

Мотивуючи рішення про відмову в позові, суд правильно звернув увагу, що позивач не просив змінити формулювання причини звільнення, а ставив питання лише про поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження.

Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що видаючи наказ про суттєву зміну умов праці – зменшення розміру заробітної плати, та звільняючи позивача з роботи, ТОВ "Фірма "Т.М.М." діяло у відповідності з вимогами чинного трудового законодавства.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт невиконання відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, які б давали підстави для звільнення ОСОБА_3 відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог

ст. 309 ЦПК України дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення рішення про часткове задоволення позову: визнання незаконними та скасування наказів про зміну умов оплати праці, звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, помилково вважаючи, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача з роботи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 1 грудня 2010 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня

2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.