Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Попович О.В.,

Кузнєцова В.О., Ткачука О.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності на майно, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року, окрему ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2010 року до яких приєдналися ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8,

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив стягнути на його користь з відповідачів по 50 тис. доларів США, що за курсом НБУ становить

400 310 грн. з кожного та щомісячно по 425 доларів США, що за курсом НБУ становить 3 402 грн. 64 коп., починаючи з жовтня 2009 року до погашення суми основного боргу, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_5

8 грудня 2007 року й 21 лютого 2008 року було укладено договори позики на суму 80 тис. доларів США та 20 тис. доларів США відповідно зі сплатою поцентів за користування кредитом в сумі 670 доларів США щомісячно. Указував, що договір позики було укладено ОСОБА_5 з метою погашення кредитного договору за купівлю квартири АДРЕСА_1.

У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила стягнути на її користь з відповідачів по 23 100 доларів США, що за курсом НБУ становить

184 943 грн. 22 коп., з кожного та щомісячно по 100 доларів США, що за курсом НБУ становить 800 грн. 62 коп., починаючи з жовтня 2006 року до погашення суми основного боргу, посилаючись на те, що 18 вересня

2006 року між нею та відповідачем було укладено договір позики на суму

45 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 200 доларів США щомісячно. Зазначала, що станом на жовтень 2009 року сума боргу становить 46 200 доларів США.

У жовтні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину АДРЕСА_2 в м. Феодосії Автономної Республіки Крим, посилаючись на те, що 26 серпня 2005 року виплатила перший внесок за спірну квартиру в сумі 35 тис. грн., які були внесені в банк на рахунок ОСОБА_5, а 23 вересня 2005 року вона внесла ще 43 тис. грн. на будівництво вказаної квартири, решту коштів на будівництво спірної квартири згідно з їхньою домовленістю вніс відповідач.

Зазначала, що вартість квартири становить 137 156 грн. 40 коп. Переплачені нею кошти відповідач їй повернув, оскільки внесок кожного з них складав 68 580 грн.

Також указувала, що 15 березня 2007 року перед отриманням правовстановлюючих документів на АДРЕСА_2 в м. Феодосії Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 написав письмову розписку про зобов’язання переоформити

Ѕ частину спірної квартири на неї, однак у червні 2007 року ОСОБА_5 не переоформив Ѕ частину квартири на неї, а вони вирішити продати квартиру та поділити кошти.

У жовтні 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив стягнути на його користь з відповідачів по 55 тис. доларів США, що за курсом НБУ становить

440 341 грн., з кожного та щомісячно по 300 доларів США, що за курсом НБУ становить 2 401 грн. 86 коп., починаючи з жовтня 2009 року до погашення суми основного боргу, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_5 15 травня 2008 року було укладено договір позики на суму 110 тис. доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом. Указував, що договір позики було укладено ОСОБА_5 з метою погашення кредитного договору за купівлю квартири АДРЕСА_1 та купівлі двох автомобілів.

У жовтні 2009 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовами до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив стягнути на його користь з відповідачів по 11 тис. 500 доларів США, що за курсом НБУ становить

92 071 грн. 30 коп., з кожного та щомісячно по 60 доларів США, що за курсом НБУ становить 480 грн. 37 коп., починаючи з жовтня 2009 року до погашення суми основного боргу, посилаючись на те, що відповідно до розписок від 29 серпня 2005 року та від 11 грудня 2005 року він позичив ОСОБА_5 по 6 тис. доларів США за кожною розпискою зі сплатою процентів за користування кредитом.

1 березня 2007 року та 20 березня 2008 року ОСОБА_5 знову позичив у нього під розписку 5 тис. доларів США та 4 тис. доларів США відповідно.

Загальна сума боргу на день звернення до суду складає 21 тис. доларів США та несплачені відсотки за користування коштами.

Зазначав, що ОСОБА_5 позичив указані кошти з метою погашення кредитного договору за купівлю АДРЕСА_1.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня

2010 року позови ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від

8 грудня 2007 року в розмірі 788 600 грн., проценти за користування позикою в сумі 58 119 грн. 82 коп. та судові витрати. У задоволенні позову до

ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_6 суму боргу за договором позики від 18 вересня 2006 року в розмірі 354 870 грн. та проценти за користування позикою в сумі 26 812 грн. 40 коп., судові витрати. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4,

ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 суму боргу за договором позики від 15 травня 2008 року в розмірі 867 460 грн. та проценти за користування позикою в сумі 52 047 грн. 60 коп., судові витрати. У решті позовних вимог до ОСОБА_5 та в задоволенні вимог до ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 суму боргу за

договором позики від 29 серпня 2005 року в розмірі 165 606 грн. та проценти за користування позикою в сумі 9 542 грн. 06 коп., судові витрати.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено.

Окремою ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від

31 серпня 2010 року постановлено довести до відома керівництва ДПІ України про порушення вимог податкового законодавства з боку ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та

ОСОБА_5 для прийняття відповідних заходів, направлених на усунення порушень, викладених в окремій ухвалі.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року окрему ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року змінити, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, стягнути з нього та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заборгованість за договорами позики.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року змінити, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, стягнути з відповідачів на її користь солідарно в рівних частках суму боргу за договором позики від 18 вересня 2006 року в сумі 354 870 грн. та відсотки за користування позикою в сумі 26 812 грн. 40 коп.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2011 року задоволено заяви ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року, окрему ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2010 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_5 та відмовляючи в задоволенні вимог до ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка ОСОБА_4 не надавала письмової згоди на укладення зазначених вище договорів позики, а квартира АДРЕСА_2 Крим є об’єктом спільної сумісної власністю подружжя.

Однак із такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Судом встановлено, що 29 серпня 2005 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Відповідно до умов вищевказаного договору ОСОБА_5 отримав у позику від ОСОБА_9 кошти в сумі 6 тис. доларів США та зобов’язався повернути їх за вимогою.

11 грудня 2005 року ОСОБА_5 отримав у позику від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 6 тис. доларів США.

1 березня 2007 року ОСОБА_5 отримав у позику від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США.

20 березня 2007 року ОСОБА_5 отримав у позику від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 4 тис. доларів США.

Загальна сума позики склала 21 тис. доларів США. Згідно з умовами вищевказаних договорів відповідач зобов’язався сплачувати за користування коштами по 110 доларів США щомісячно.

18 вересня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_5 прийняв у тимчасове користування кошти в сумі

45 тис. доларів США.

8 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_5 прийняв грошові кошти в сумі 80 тис. доларів США, а 21 лютого 2008 року ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_3 ще 20 тис. доларів США. Загальна сума позики складає 100 тис. доларів США.

Згідно з пп. 1.2 та 2.1 вищевказаних договорів, за згодою сторін,

проценти за користування вищевказаною сумою складають 670 доларів США за кожний місяць. Повернення суми позики за цими договорами можливо за

ініціативою однією зі сторін, з повідомленням про це іншої сторони не пізніше ніж за три місяці.

5 травня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладеного договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_5 прийняв у тимчасове користування грошові кошти в сумі 110 тис. доларів США.

Згідно з пп. 1.2 та 2.1 вищевказаного договору за згодою сторін, проценти за користування вищевказаною сумою складають 600 доларів США за кожний місяць. Повернення суми позики за вказаним договором можливо за ініціативою однією зі сторін із повідомленням про це іншої сторони не пізніше ніж за три місяці.

Вищевказані договори позики були укладені безстроково.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства. догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Згідно зі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог до

ОСОБА_5 та відмовляючи в задоволенні вимог до ОСОБА_4, суди

у порушення норм ст. 214 ЦПК України не дали оцінку тому, що

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 знаходились у шлюбі з 23 листопада

1995 року; належним чином не з’ясували, чи були договори позики укладені в інтересах сім’ї; не перевірили доводів позивачів та відповідача

ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_4 знала про укладення договорів і надала свою згоду на їх укладення, та доводи про те, що в провадженні суду перебуває справа про поділ майна подружжя ОСОБА_4, а при поділі майна враховуються також борги подружжя.

Крім того, суди залишили поза увагою те, що у разі незгоди з укладеними ОСОБА_5 договорами, відповідно до норм ч. 2 ст. 65 СК України ОСОБА_4 має право оскаржити такі договори в судовому порядку, однак таким своїм правом остання не скористалася.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також підлягають скасуванню окрема ухвала, постановлена судом першої інстанції, та ухвала апеляційного суду, якою вказану окрему ухвалу залишено без змін, так як зазначені ухвали постановлені за наслідками розгляду справи, рішення в якій підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_6 й ОСОБА_5 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від

31 серпня 2010 року, окрему ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від

16 листопада 2010 року до яких приєдналися ОСОБА_7, ОСОБА_3 і ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31 серпня

2010 року, окрему ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від

31 серпня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності, за позовом ОСОБА_6 до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4

Миколаївни, ОСОБА_5 про стягнення боргу та

визнання права власності на майно, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.