Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Мартинюка В.І.

суддів:

Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Попович О.В., Ткачука О.С.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, який є опікуном неповнолітньої ОСОБА_9, третя особа – Третя Дніпропетровська нотаріальна контора, про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 липня 2010 року, ухвалу цього ж суду від 9 липня 2010 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2010 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_5 звернулася з вказаним позовом до суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1991 року проживала однією сім’єю та підтримувала фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Від цих шлюбних стосунків має сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком якого є ОСОБА_10

Зазначала, що за період спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу за рахунок спільних коштів було придбано наступне майно: автомобіль "Ніссан-Альмера 1,5 МТ Люкс" держномер НОМЕР_1, квартира АДРЕСА_1, нежитлове приміщення АДРЕСА_2, а також грошові кошти, внесені на рахунок ОСОБА_10 НОМЕР_2 у відділення Державного ощадного банку України № 6719/0137, залишок вкладу складає 16 969 грн. 81 коп.

Після смерті ОСОБА_10 відкрилася спадщина, спадкоємцями за законом є дружина ОСОБА_10 – ОСОБА_6, донька – ОСОБА_7, неповнолітня онука – ОСОБА_9 та неповнолітній син – ОСОБА_11.

З урахуванням змін, доповнень та уточнень позовних вимог остаточно ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля "Ніссан-Альмера 1,5 МТ Люкс" д.н. НОМЕР_1, на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та залишку внеску грошових коштів, а саме на суму 11 313 грн. 20 коп., внесених на рахунок ОСОБА_10 НОМЕР_2 у відділення Державного ощадного банку України № 6719/0137. Крім того, просила стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 липня 2010 року, описка в якому була виправлена ухвалою цього ж суду від 9 липня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину автомобіля "Ніссан-Альмера 1,5 МТ Люкс" д.н. НОМЕР_1, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, 1/2 частину залишку внеску грошових коштів, внесених на рахунок ОСОБА_10 НОМЕР_2 у відділення Державного ощадного банку України № 6719/0137 у сумі 8 484 грн. 90 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь позивачки 8 000 грн. витрат на правову допомогу, 165 грн. 85 коп. судового збору, 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь держави 1 564 грн. 15 коп. судового збору.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2010 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 липня 2010 року та ухвалу цього ж суду від 9 липня 2010 року змінено в частині розподілу судових витрат. В решті рішення та ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Позивачка зазначала в позовній заяві, що за час спільного проживання із ОСОБА_10 ними за спільні кошти та спільною працею придбано автомобіль "Ніссан-Альмера 1,5 МТ Люкс" д.н. НОМЕР_1, квартиру АДРЕСА_1 та внесено банківський вклад на рахунок ОСОБА_10 НОМЕР_2 у відділенні Державного ощадного банку України № 6719/0137, які вона просила визнати спільною сумісною власністю.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання за ОСОБА_5права на Ѕ автомобіля, квартири, грошового вкладу, суд першої інстанції, з яким погодився і Апеляційний суд, виходив з того що позивачка та ОСОБА_10 з 1991 року проживали спільно однією сім"єю до 25 квітня 2006 року – дня смерті ОСОБА_10, що ОСОБА_5 має право на 1/2 частку у спільному майні, оскільки спірне майно було набуто зусиллям обох сторін за рахунок їх спільних коштів.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлено, що ОСОБА_10 з 1969 р. і до смерті знаходився в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_6

Дійшовши висновку про те. що позивачка ОСОБА_5 та ОСОБА_10 проживали з 1991 р. і до смерті ОСОБА_10 однією сім"єю, суд не з"ясував коли ОСОБА_10 припинив сумісне проживання з ОСОБА_6 Не перевірені доводи ОСОБА_6, яка заперечуючи проти позову, зазначала, що ОСОБА_10 до своєї смерті проживав з нею однією сім"єю за місцем її проживання та разом за спільні кошти вони придбали спірне майно.

Суд, першої інстанції, вирішуючи спір, керувався нормами Сімейного кодексу України (2947-14) та ЦК України (435-15) , які набули чинності з 1 січня 2004 року, з чим також погодився і Апеляційний суд. Разом з тим, автомобіль та квартира, на частку яких визнано право власності за позивачкою, придбані на ім."я ОСОБА_10 відповідно : автомобіль - у 2001 р., гроші за інвестиційним договором на будівництво квартири внесені в 2002 р.

( грошовий вклад - після 2004 р.)

Відповідно до чинного на період 1991р - і до 1 січня 2004 р. законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім’ї не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю.

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності його часток. розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі, працею й коштами у створенні спільної власності.

ОСОБА_5 повинна була довести не лише факт спільного проживання, а і ступень її участі у придбанні спірного майна .

Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права. Крім того, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 липня 2010 року, ухвалу цього ж суду від 9 липня 2010 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.