Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Колодійчука В.М.,

Дем`яносова М.В., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що протягом судового розгляду про розірвання шлюбу місце проживання дітей визначено не було, однак умови проживання дочок, які залишилися проживати разом із дружиною, після цього погіршилися, вони декілька разів протягом незначного періоду часу змінювали своє місце проживання, а в даний час проживають разом із відповідачкою та нянею у кімнаті площею 12 кв.м., і у добровільному порядку визначити місце проживання дітей з відповідачкою не вдалося. Відповідачка тривалий час не працює, не має самостійного доходу, тому не може належним чином забезпечувати дітей, не турбується про їх духовний розвиток та здоров'я, неправомірно залучає дітей до участі у публічних показах модного одягу. Зазначав, що він має всі умови для проживання дітей, має можливість виділити донькам дві окремі кімнати, має стабільний дохід, на відміну від відповідачки має змогу надати донькам гарну освіту і забезпечити їх всім необхідним, в тому числі і гувернанткою та нянею на час його роботи.

У зустрічному позові ОСОБА_4 просила визначити місце проживання дітей з нею. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги та заперечуючи проти вимог позивача, зазначала, що після розірвання шлюбу за домовленістю з позивачем дочки залишилися проживати з нею. Вважала, що нею створені усі належні умови для проживання та розвитку дітей, вони проживають у квартирі загальною площею 200,27 кв.м., де дівчата проживають в окремій кімнаті, вона має постійний дохід, піклується про духовний та розумовий розвиток дітей, приділяє значну увагу розвитку та вихованню дітей. Зазначала, що має можливість майже весь свій час приділяти вихованню та навчанню дітей, спілкуванню з ними, а позивач в силу своєї роботи не може приділити донькам необхідну їм кількість часу. Крім того позивач, належним чином не обізнаний щодо стану здоров'я дітей, та не має уявлення про те, як необхідно дбати про них, та яке лікування надавати у разі необхідності, а вона вже виховала двох синів, тому у неї достатній досвід у вихованні дітей.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року в первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено, визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з матір`ю, ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення місця проживання ОСОБА_5 з матір`ю, ОСОБА_4, визначено місце проживання ОСОБА_5 з батьком, ОСОБА_3

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 зазначив, що заявник від позову не відмовляється.

Касаційні скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України належним чином не перевірив ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, не з’ясував особисту прихильність дитини до кожного з них, не врахував вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Поза увагою суду залишився принцип ст. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд залишив зазначені порушення закону поза увагою.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.