Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Гвоздика П.О., Мартинюка В.І.,

Кузнєцова В.О., Ткачука О.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розподіл будинку, виділення в натурі частки із спільного майна та визнання порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вони є власниками 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, відповідачу ОСОБА_5 належить 1/4 частина спірного будинку, а ОСОБА_6 – 1/2 частина спірного будинку. Позивачі, вказували, що будинок належить всім співвласникам на праві спільної часткової власності, проте в натурі будинок не поділений, тому позивачі просять розподілити спірний будинок в натурі між всіма його співвласниками та виділити їм в натурі 1/4 частини спірного будинку.

Крім цього, порядок користування земельною ділянкою площею 1031 м.кв., на якій розташований будинок, між сторонами не визначений. З приводу користування земельною ділянкою між сторонами не досягнуто згоди, тому позивачі звернулися до суду з вимогами про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2010 року позов задоволено. Поділено житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками, визначено порядок користування та встановлені межі поділу між земельними ділянками, а також розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року, рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення судових витрат скасовано, та постановлено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмолено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення по справі, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами по справі земельна ділянка фактично поділена та встановлено певний порядок користування земельною ділянкою відповідно до акту встановлення та погодження меж землекористування від 5 липня 1994 року та ОСОБА_7 (попередній власник 1/4 частки будинку, що передав в дар подружжю ОСОБА_4 частку будинку) цей акт не оскаржувався.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що сторонам по справі належить будинок АДРЕСА_1.

Згідно з договором дарування від 17 квітня 2009 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли в дар в рівних частинах у власність 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 73,8 кв.м (а.с. 3).

Відповідно до договору дарування від 17 листопада 2008 року ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дар 1/4 частину житлового будинку № 42 з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1. Житловий будинок в цілому дерев’яний, частково обкладений цеглою, розмір житлової площі 73,80 кв.м, має господарські споруди: сарай під літерою "Б", вбиральня під літерою "Г", вбиральня під літ. "Е". (а.с.69).

Уклавши договір дарування від 18 грудня 1992 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_6 прийняв в дар 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Цілий будинок дерев’яний частково обкладений цеглою, одноповерховий, розміром жилої площі 73,8 кв. м., з господарськими будівлями та спорудами розміщеними на земельній ділянці розміром 805 кв.м. (а.с.70).

Згідно ст. 23 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1992 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Довідкою Головного управління земельних ресурсів за № 3159 від 4 жовтня 2007 року підтверджується, що державний акт про право власності на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 не видався (а.с. 46).

Відповідно до ст. 42 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1992 року (який діяв на момент складення акту), використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об’єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв’язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов’язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

ОСОБА_7 не приймав участі при складенні зазначеного акту встановлення та погодження меж землекористування від 5 липня 1994 року, в самому акті зазначено, що ОСОБА_7 в будинку не проживає.

Між співвласниками будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не складалось жодних угод, щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, в матеріалах справи відсутній такий документ, акт встановлення меж землекористування до того ж не підписаний всіма землекористувачами ділянки не може бути належним доказом наявності угоди між співвласниками щодо встановлення порядку землекористування.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з’ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір’я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

При пред’явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

У пункті 21 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України (va007700-04) зазначено, що виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

У пункт 22 цієї Постанови (va007700-04) визначено, що суд не може відмовити в позові або закрити провадження у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.

У резолютивній частині рішення в такій справі суд залежно від її обставин повинен вказати розміри й межі тих ділянок, які має використовувати кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного користування, а також зазначити, як сторони мають проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.