Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Комекс» про стягнення суми та моральної шкоди, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Комекс» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2012 року,

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 квітня 2007 року між нею та ТОВ «Комекс» було укладено договір згідно з умовами якого останнє зобов'язувалось за свої кошти реконструювати належний їй на підставі рішення виконкому Жовтневої районної ради за № 33 від 23 червня 1977 року гараж та отримати на нього технічний паспорт, відповідні правовстановлюючі документи та витяг про реєстрацію права власності. Відповідач не виконав у повному обсязі умов договору, а саме, на момент подачі позову до суду право власності на гараж оформлене не було, а тому просила суд стягнути з відповідача за порушення умов договору штраф у розмірі 200 тис. грн, пеню в розмірі 4846 грн 57 коп., а також моральну шкоду в сумі 10 тис грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Комекс» на користь ОСОБА_3 штраф у сумі 200 тис. грн, пеню у сумі 4846 грн 57 коп. та моральну шкоду у сумі 1 тис. грн, а всього - 205 846 грн 57 коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2012 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року скасовано в частині стягнення моральної шкоди і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ТзОВ «Комекс» просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Стягуючи з позивача на користь відповідача штраф у розмірі 200 тис. грн та пеню у сумі 4846 грн 57 коп., місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не виконав вимоги п. 1.4, п. 4.2, п. 4.3 та п. 2.3.4. договору, зокрема відповідач не одержав на реконструйований гараж технічний паспорт, документ, що підтверджує право власності, а також витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, не реконструював гараж протягом 4-х місяців з моменту підписання акта приймання-передачі.

Проте повністю погодитися з такими висновками не можна з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 611, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 613 цього ж Кодексу кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 614 ЦПК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Судами встановлено і не заперечується сторонами, що 12 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ТзОВ «Комекс» було укладено договір згідно з яким товариство зобов'язувалось за свої кошти реконструювати належний позивачці на підставі рішення виконкому Жовтневої районної ради за № 33 від 23 червня 1977 року гараж та отримати на нього технічний паспорт, відповідні правовстановлюючі документи та витяг про реєстрацію права власності.

Судами також встановлено, що відповідач не виконав у повному обсязі умов договору, а саме на момент подачі позову до суду право власності на гараж оформлено не було.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач посилався на те, що прострочення виконання зобов'язання мало місце з вини позивача, яка несвоєчасно передала товариству правовстановлюючі документи на спірне майно, внаслідок чого сталася затримка будівельних робіт, а пізніше і оформлення права власності на об'єкт будівництва.

Крім того вказав, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Комекс» про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності на нежитлове приміщення, визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж НОМЕР_1 (площа 24,6 кв. м) з підвалом (площа 24,6 кв. м) інвентаризаційною вартістю 24 596 грн, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 без акту введення в експлуатацію.

Зареєстровано за ОСОБА_3 в комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради право власності на гараж НОМЕР_1 (площа 24,6 кв.м) з підвалом (площа 24,6 кв. м) інвентаризаційною вартістю 24 596 грн, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, без акта введення в експлуатацію.

Усунено перешкоди в користуванні гаражем НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ТзОВ «Комекс» передати ОСОБА_3 ключі від зазначеного гаража. (а.с. 12)

Відповідно до ч. 3. ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на правила ст. ст. 611, 613, 614 ЦК України суди мали перевірити доводи відповідача про ненадання позивачем правовстановлюючих документів для підготовки та виготовленні проектної документації та про відсутність їх вини у порушенні зобов'язань і дати належну правову оцінку обставинам, встановленим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2008 року.

Встановлення зазначених обставин має істотне значення для вирішення справи по суті заявлених вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України також не звернув належної уваги на неповне з'ясування місцевим судом всіх обставин, що мають значення для справи, та заперечення відповідача.

Таким чином, оскільки вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення, судові рішення необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комекс» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.