6-350св10 Про відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди - 23.03.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відібрання дитини, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про встановлення місця проживання малолітньої дитини, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 жовтня 2010 року,

У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відібрання малолітньої дитини та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 Від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. Фактично шлюбні відносини між нею та відповідачем припинилися в серпні 2007 року та з цього часу вона з дітьми проживала окремо від ОСОБА_6

Згідно з рішенням Кременчуцького районного суду Полтавсько області від 30 жовтня 2007 року шлюб між нею та відповідачем розірвано, дітей залишено проживати з нею.

Після припинення шлюбно-сімейних відносин стосунки між нею та відповідачами, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 являються дідом та бабою дітей, батьками її колишнього чоловіка – ОСОБА_6, значно погіршилися, спілкування відповідачів з дітьми негативно впливало на останніх.

На початку листопада 2009 року, у зв’язку зі шкільними канікулами та тривалим карантином, вона дозволила сину ОСОБА_8 пожити в діда та баби, відповідачів ОСОБА_4 й ОСОБА_5, у належному їм будинку за адресою: АДРЕСА_1, до завершення карантину, але дитину їй не повернули, до часу звернення до суду син продовжує мешкати у відповідачів, які доставляють його до школи та забирають з неї автомобілем. На її неодноразові прохання повернути їй сина, висловлені по телефону, відповідачі не реагують, продовжують утримувати дитину в себе.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просила суд відібрати малолітнього ОСОБА_8., ІНФОРМАЦІЯ_1, від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за місцем його фактичного перебування та передати його матері, а також стягнути з відповідачів у солідарному порядку на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 тис. гривень.

У березні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд усунути перешкоди щодо його участі в спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_8, 1999 року народження, стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду в сумі 100 тис. гривень, визначити місце проживання малолітнього сина за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1

Зазначав, що протягом 2008-2010 років ОСОБА_3 чинила йому перешкоди у спілкуванні з сином. Із цього приводу він звернувся до органу опіки та піклування, рішенням якого були встановлені часи для спілкування із сином, однак ОСОБА_3 продовжувала перешкоджати йому в цьому.

Відповідачка за зустрічним позовом не здатна в повному обсязі та належним чином виконувати покладені на неї обов’язки щодо виховання та розвитку сина ОСОБА_8, оскільки значну частину свого часу приділяє дозвіллю, часто відсутня за місцем свого проживання, залишає дітей на своїх батьків.

У жовтні 2009 року син ОСОБА_8 прийшов до нього та його батьків у будинок по АДРЕСА_1, та висловив бажання мешкати з ними, а не з матір’ю.

Також указував, що має можливість утримувати сина, оскільки має

стабільний прибуток, а на період його відряджень про дитину піклуються його батьки: ОСОБА_4. та ОСОБА_5

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від

9 червня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалено відібрати малолітнього ОСОБА_8., ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Комсомольська Полтавської області, від ОСОБА_4.,

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за місцем його фактичного перебування й передати матері – ОСОБА_3 У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 4 жовтня

2010 року рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від

9 червня 2010 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Комсомольська Полтавської області, за місцем проживання батька – ОСОБА_6, за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від

9 червня 2010 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що батько має більше можливостей створити належні умови для виховання дитини, ніж мати, та з того, що відносно ОСОБА_3 була порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України (далі – КК України (2341-14) ) за скаргою приватного обвинувачення ОСОБА_6 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_8 за фактом нанесення останньому матір’ю удару металевою "ложкою" для взуття.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в них народився син, ОСОБА_8, та ІНФОРМАЦІЯ_2 року – дочка, ОСОБА_10.

Із серпня 2007 року, з часу припинення шлюбних відносин із

ОСОБА_6, ОСОБА_3 разом із дітьми проживала за адресою: АДРЕСА_2

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавсько області від

30 жовтня 2007 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано, дітей залишено проживати з матір’ю.

Із листопада 2009 року ОСОБА_8 прожиє в діда та баби, відповідачів у справі, ОСОБА_4 й ОСОБА_5, у належному їм будинку за адресою: АДРЕСА_1. На неодноразові прохання ОСОБА_3 повернути їй сина, висловлені по телефону, відповідачі не реагують, продовжують утримувати дитину в себе.

Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 18 листопада 2009 року, адресованої органу опіки та піклування, вбачається, що остання дозволу на проживання сина з дідом і бабою не надавала та просила орган опіки та піклування вжити заходів щодо повернення її сина від ОСОБА_4 й ОСОБА_5

Листом від 20 листопада 2009 року № 03-32/1074 заступник міського голови м. Комсомольська повідомила ОСОБА_3 про те, що орган опіки та піклування не має повноважень щодо передачі дитини від одного з батьків до іншого.

Постановою Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області від 8 жовтня 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками ст. ст. 296 та 356 КК України. Зазначеною постановою встановлено, що 28 вересня 2007 року під час проведення опису майна виконавчою службою м. Комсомольська ОСОБА_6 перешкодив доступ до двору будинку АДРЕСА_1 заявниці

ОСОБА_3, штовхнувши її в груди.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 8 квітня 2010 року № 03-22/903 батько – відповідач ОСОБА_6, мало уваги приділяє вихованню сина, мати – ОСОБА_3, завжди цікавиться поведінкою і навчанням сина, приділяє йому достатньо уваги, дід і баба ОСОБА_4, ОСОБА_5 багато уваги приділяють онуку. Мати ОСОБА_3 до виховання сина підходить з відповідальністю та вимогливістю, з боку матері ОСОБА_3 мають місце підтримка, турботливе ставлення до ОСОБА_8, матір’ю створені всі необхідні умови для навчання, відпочинку, дозвілля та повноцінного розвитку дитини. Мати сумлінно виконує обов’язки по вихованню свого сина

ОСОБА_8. Взаємовідносини між ОСОБА_8 і матір’ю значно погіршилися саме з листопада 2009 року, коли ОСОБА_8 став проживати разом зі своїми дідом та бабою. В інтересах малолітнього ОСОБА_8, враховуючи, що батько дитини ОСОБА_6 належним чином та в повному обсязі не виконує свої батьківські обов’язки, а також зважаючи на сумлінне й відповідальне ставлення матері, ОСОБА_3, до своїх обов’язків по вихованню дитини, орган опіки та піклування вважає недоцільним визначати місце проживання малолітнього ОСОБА_8 з батьком

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов, затвердженого 2 квітня 2010 року начальником служби у справах дітей виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області, санітарно-гігієнічні умови житла в квартирі за місцем проживання позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 визначено як добрі. Указано, що для виховання, розвитку та проживання дітей створено відповідні умови.

Встановлено, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та за перший квартал 2010 року мала дохід у розмірі 35 046 грн.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки положенням ст. ст. 141, 157, 160, 161 СК України та залишив поза увагою принцип 6 Декларації прав дитини (995_384) .

У порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду першої інстанції, не зазначив у рішенні, в чому полягає порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що батько може створити кращі матеріальні умови та кращі умови для виховання й розвитку дитини.

За таких обставин оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає скасуванню і залишенням в силі рішення першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ