Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір довічного утримання, укладений 19 листопада 2004 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_9, посилаючись на те, що ОСОБА_8 є її бабусею, та при житті склала заповіт на її ім'я на все майно, яке буде належати останній на день смерті. При житті вона подала позов про розірвання договору довічного утримання але під час розгляду справи ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2010 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 19 листопада 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за № 14449. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в

м. Харкові в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_8 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення й залишення без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України вимагати розірвання договору може сторона за договором. ОСОБА_6 не є стороною спірного договору, а взаємовідносини, які виникли між ОСОБА_8 і відповідачем по справі не передбачають правонаступництва.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з таких підстав.

Установлено, що 19 листопада 2004 року ОСОБА_8 уклала з

ОСОБА_7 договір довічного утримання, за яким передала у власність ОСОБА_7 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 зобов’язався довічно утримувати ОСОБА_8, надаючи їй право довічного і безкоштовного користування зазначеною квартирою, а також надавати догляд та допомогу.

У травні 2009 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом про розірвання указаного договору у зв’язку з невиконанням ОСОБА_9 обов’язків за договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла.

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з аналогічним позовом, вказавши, що згідно заповіту ОСОБА_8 вона є спадкоємицею останньої.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Правовідносини, що не допускають правонаступництво, визначені

ст. 1219 ЦК України.

Усупереч наведеним нормам суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також не враховано, що за ч. 2 ст. 755 ЦК України припинення договору довічного утримання у зв’язку зі смертю відчужувача поширюється тільки на випадки, коли відчужувачем позов не заявлявся, а якщо він заявлений, то допускається процесуальне правонаступництво.

Проте судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що судом першої інстанції не перевірено чи зверталася ОСОБА_6 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, тобто чи скористалася ОСОБА_6 правом на спадкування, чи прийняла спадщину після померлої.

Таким чином суд допустив до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_6. не перевіривши при цьому чи є вона правонаступником померлої ОСОБА_8

Крім цього з матеріалів справи не вбачається, що суд першої інстанції уточнював у ОСОБА_6 правові підстави позову, оскільки вона як правонаступник мала право ставити питання про визнання договору довічного утримання недійсним.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.