Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Євграфової Є.П., Гончара В.П., Сімоненко В.М., Юровської Г.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Управління головного архітектора м. Дніпродзержинська, про виділ частки нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 5 листопада 2009 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2010 року,

У липні 2009 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, просила суд на підставі ст. ст. 356, 357, 358, 364 ЦК України, ст. ст. 88, 158 ЗК України визнати за нею право власності на 1/2 частину самочинно переобладнаного жилого будинку А-1 зі зменшенням жилої площі на 4,6 кв. м і зменшенням загальної площі будинку на 0,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; виділити 1/2 частину жилого будинку із вищезазначеними самочинними переобладнаннями зі складу жилого будинку АДРЕСА_1 в самостійний об'єкт нерухомого майна; визнати право власності в цілому на самостійний об'єкт нерухомого майна – жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1; зобов'язати Управління головного архітектора м. Дніпродзержинська в установленому законом порядку присвоїти окрему поштову адресу виділеному в самостійний об'єкт жилому будинку, на який рішенням суду буде визнано її право власності; поділити земельну ділянку площею 1 035 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 відповідно до її частки у праві спільної часткової власності та згідно із існуючим порядком користування між співвласниками земельної ділянки з урахуванням перебудови жилого будинку.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2004 року належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1. Інша частина будинку належить її сестрі – відповідачці в справі. Для поліпшення стану будинку та його благоустрою ними були здійснено переобладнання, у зв'язку з чим жила площа зменшилася на 4,6 кв. м, а загальна площа будинку – на 0,5 кв. м, проте з приводу користування будинком виникають непорозуміння.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 5 листопада 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину самочинно переобладнаного жилого будинку літ. А-1; виділено по Ѕ частині жилого будинку із самочинним переобладнанням літ. А-1 зі складу будинку АДРЕСА_1 в самостійний об'єкти нерухомого майна; визнано за ОСОБА_1 право власності на самостійний об'єкт нерухомого майна – жилий будинок АДРЕСА_1, а саме на квартиру № 2 з наступними приміщеннями: приміщення 2-8, площею 8,6 кв. м; приміщення 2-4, площею 4,8 кв. м; приміщення 2-7, площею 6,3 кв. м; приміщення 2-5, площею 10,2 кв. м; приміщення 2-6, площею 18,3 кв. м, всього площею 48,2 кв. м, вартістю 37 309 грн., а також на споруди: прибудову літ. а-1-1, вартістю 8 802 грн.; в прибудові літ. а-1 на приміщення 2-1, площею 4,4 кв. м, вартістю 3 459 грн.; Ѕ частину підвалу під жилим будинком літ. А-1, вартістю 6 437 грн. 50 коп.; замощення № 2, вартістю 126 грн.; вбиральню літ. В-1, вартістю 1 049 грн.; підвал літ. А-1-1, вартістю 4 465 грн.; хвіртку, вартістю 132 грн.; ґанок, вартістю 905 грн.; Ѕ частину огорожі № 2, вартістю 497 грн.; Ѕ частину огорожі № 5, вартістю 340 грн., загальною вартістю будинку із надвірними спорудами – 63 512 грн. 50 коп.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на самостійний об'єкт нерухомого майна – жилий будинок АДРЕСА_1, а саме на квартиру № 1 з наступними приміщеннями: приміщення 1-6, площею 5,6 кв. м; приміщення 1-2, площею 7,6 кв. м; приміщення 1-5, площею 11,2 кв. м; приміщення 1-3, площею 4,9 кв. м; приміщення 1-4, площею 18 кв. м, всього площею 47,3 кв. м, вартістю 36 612 грн., а також на споруди: в прибудові літ. а-1 на приміщення 1-1 площею 4,6 кв. м, вартістю 3 607 грн.; літню кухню літ. Б-1, вартістю 8 902 грн.; Ѕ частину підвалу під жилим будинком літ. А-1, вартістю 6 437 грн. 50 коп.; водопровід № 1, вартістю 1 210 грн. ; замощення № 1, вартістю 631 грн.; ворота з хвірткою № 7, вартістю 2 159 грн.; огорожу № З, вартістю 802 грн.; ґанок, вартістю 925 грн.; Ѕ частину огорожі № 2, вартістю 497 грн., Ѕ частину огорожі № 5, вартістю 340 грн., загальною вартістю будинку із надвірними спорудами – 62 126 грн. 50 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 693 грн. грошової компенсації; зобов'язано Управління головного архітектора м. Дніпродзержинська присвоїти виділеним в самостійні об'єкти жилим будинкам окремі поштові адреси; поділено земельну ділянку площею 1 035 кв. м відповідно до часток сторін в праві спільної часткової власності та до існуючого порядку користування з урахуванням перебудови жилого будинку, за варіантом № III висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21 вересня 2009 року № 79-09.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2010 року зазначене судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на самочинно збудовані споруди скасовано та в позові в цій частині відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 6 вересня 2005 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1.

Згідно із даними технічного паспорту на жилий будинок суд дійшов висновку, що співвласником спірного будинку є ОСОБА_2

Задовольняючи позов, суд, враховуючи висновок судово-будівельної експертизи від 21 вересня 2009 року, виходив з положень ст. ст. 356, 358, 364 ЦК України щодо права співвласника на виділ в натурі належної йому частки, та положень ст. 88 ЗК України щодо права учасника спільної часткової власності на земельну ділянку вимагати виділення належної йому частки із земельної ділянки.

Разом з тим, задовольняючи позов про виділення частки в натурі, визнанні на неї права власності, суд не з’ясував як наявність обставин, так і правових підстав, з якими закон пов’язує можливість задоволення позову про визнання права власності, оскільки позов заявлявся на підставі ст.ст. 356, 357, 358, 364 ЦК України, що визначають правовий режим спільної власності.

Скасовуючи рішення суду в частині визнання права власності на самочинні забудови, апеляційний суд вірно виходив із того, що сторони не виконали вимоги Закону щодо здачі в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що є обов'язковим згідно із Законами України "Про основи містобудування" (2780-12) , "Про планування і забудову територій" (1699-14) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) . Разом із тим, зазначаючи про відсутність у суду першої інстанції підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі ст. 376 ЦК України, оскільки самочинно збудовані будівлі не введені в експлуатацію, апеляційній суд не звернув уваги, що на підставі зазначеної статті позовні вимоги не заявлялись та судом не розглядались.

Зазначаючи, що право власності на нерухоме майно відповідно до чинного законодавства виникає лише з моменту його прийняття в експлуатацію, апеляційний суд залишив поза увагою, що застосування ст. ст. 356, 357, 358, 364 ЦК України можливо лише до майна, що є у власності, а не до самочинно збудованого, про що заявлено в позові.

Задовольняючи вимоги про поділ земельної ділянки та встановлення порядку її використання на підставі ст. 88 ЗК України, суди залишили поза увагою, що положення зазначеної статті стосуються лише щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності.

Проте, обставини, що стосуються правого статусу земельної ділянки, щодо якої заявлено позов, судами не досліджено.

Отже, в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув.

Оскільки з‘ясування наведених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 5 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2010 року скасувати, справу передати до новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвала оскарженню не підлягає.