Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів, додаткових витрат та надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2010 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти за минулий час у розмірі ? частини його заробітної плати на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 15 березня 2007 року до досягнення дитиною повноліття, а також додаткові витрати за навчання їхнього сина. Крім того, просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд із території України неповнолітнього ОСОБА_8

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина - ОСОБА_8 у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 3 березня 2010 року до повноліття сина, 1 020 гривень додаткових витрат на сина - ОСОБА_8, пов’язаних з навчанням останнього в Українському медичному ліцеї Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд з території України неповнолітнього ОСОБА_8, у супроводі матері - ОСОБА_6 до досягнення дитиною 16-ти річного віку. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні аліментів за минулий час скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто аліменти з 5 березня 2007 року і до повноліття сина.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення й залишення рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачка через свого неповнолітнього сина вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. На підставі цього позивачка має право на присудження аліментів за минулий час відповідно вимог ч. 2 ст. 191 СК України.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з жовтня 1993 року до квітня 1999 року (а.с.4). Від шлюбу мають сина – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3).

14 квітня 2006 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 21), від якого у нього народилась дочка – ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 22).

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та стягуючи з ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_8 за минулий період, апеляційний суд не врахував положення ч. 2 ст. 191 Сімейного кодексу України, відповідно до яких аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати, тому посилання тільки на покази сина - ОСОБА_8 без врахування вимог закону не можна вважати достатнім, належним, безспірним доказом.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково змінив рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції відмовляючи у позові в цій частині дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні стягнення аліментів за минулий період, так як ОСОБА_6 не надала належних доказів того, що вона вживала заходів для одержання аліментів із ОСОБА_7 т ому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 4 листопада 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2010 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.