Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила про розподіл майна, набутого у шлюбі. Відповідач ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_6 на грошові кошти в розмірі

8 362 гривень 50 копійок, сплачені на придбання автомобіля "Сузукі", д/н НОМЕР_1, що були внесені подружжям під час шлюбу згідно кредитного договору

№ НОМЕР_3 "Кредит на Авто" від 16 травня 2008 року, грошові кошти в розмірі 7 600 гривень в рахунок коштів, отриманих відповідачем після розірвання шлюбу від реалізації автомобіля "ЗАЗ 110307", 2006 року випуску, д/н НОМЕР_2, відповідно до біржового договору від 21 лютого 2009 року, електричну плиту "Індезіт" вартістю 1000 гривень, диван вартістю 1200 гривень, 2 крісла в вітальню вартістю 1800 гривень, а всього на загальну суму 19 962 гривень 50 копійок.

Визнано право власності за ОСОБА_7 на грошові кошти в розмірі

8 362 гривень 50 копійок, сплачених на придбання автомобіля "Сузукі",

д/н НОМЕР_1, що були внесені подружжям під час шлюбу згідно кредитного договору № S 110000000012960 "Кредит на Авто" від 16 травня 2008 року, грошові кошти в розмірі 7 600 гривень в рахунок коштів, отриманих відповідачем після розірвання шлюбу від реалізації автомобіля "ЗАЗ 110307", 2006 року випуску,

д/н НОМЕР_2, відповідно до біржового договору від 21 лютого 2009 року, мотоцикл "ІЖ Юпітер 4К", 1984 року випуску, д/н НОМЕР_4, вартістю

2800 гривень, стіл журнальний вартістю 700 гривень, музичний центр "Панасонік" вартістю 1200 гривень, а всього на загальну суму 20 662 гривень 50 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 в рахунок компенсації суму 700 гривень.

У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_6 та іншої частини зустрічних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині вимог про поділ грошових коштів, переданих у позику третім особам у розмірі 142 662 гривні, грошових коштів за договорами банківського вкладу у розмірі

3 352 євро у ПАТ КБ "Правекс-Банк" та 25 228,58 доларів США у ПАТ КБ "Приватбанк" - скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 189 723 гривні 99 копійок.

В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в цій частині нове рішення, яким вимоги ОСОБА_6 про поділ грошових коштів задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 189 723 гривні

99 копійок, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності факту дострокового повернення позичальником грошових коштів за договором позики, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 26 січня 2008 року, недоведеності закриття депозитних рахунків у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ КБ "Правекс-Банк" після припинення сторонами ведення спільного господарства.

Проте погодитися з висновками суду не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело та час його придбання.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти за договором позики, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 26 січня

2008 року, були повернуті позичальником у лютому 2008 року, що підтверджується поясненнями відповідача ОСОБА_7, показами свідка ОСОБА_9

Скасовуючи рішення в цій частині апеляційний суд вважав неприйнятними покази свідка ОСОБА_9, чоловіка позичальниці, тому що він не був стороною договору позики.

Однак такі висновки не можна вважати обґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 давав нотаріально посвідчену згоду на укладання його дружиною договору позики, що підтверджується його заявою від 26 січня 2008 року(а.с. 61). Крім того доводи відповідача та свідка ОСОБА_9 про те, що борг було повернуто достроково в лютому 2008 року належним чином спростовано не було, на що судами першої та апеляційної інстанції уваги не звернуто.

Також судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти з депозитних рахунків в ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ КБ "Правекс-Банк" були зняті відповідачем у період знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується довідками банків – а.с. 122, 157, 173, а також поясненнями позивачки, яка у судовому засіданні зазначала, що кошти зняті відповідачем з депозитних рахунків у банках та витрачені ним в період знаходження їх в зареєстрованому шлюбі на його особисті потреби.

Скасовуючи рішення в цій частині апеляційний суд вважав, що ці кошти підлягають поділу, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2008 року було встановлено, що з червня 2008 року сторони не ведуть спільне господарство, із постанови Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи від 17 липня 2008 року вбачається, що після конфлікту 22 червня 2008 року дружина з сином пішла з квартири.

Однак із вказаними доводами також погодитися не можна, оскільки з матеріалів справи вбачається, що рахунки були вичерпані 27 червня 2008 року та 25 червня 2008 року, на той час ОСОБА_7 проживав в квартирі АДРЕСА_1, яка є власністю ОСОБА_6 і не зміг 27 січня 2009 року потрапити в квартиру та забрати свої речі, оскільки ОСОБА_6 поміняла замки (що видно із пояснень відповідача - а.с. 235, та заяви позивачки про уточнення позовних вимог – а.с. 228), що свідчить про те, що позивачка користувалася квартирою.

Однак, ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не з’ясували обставини справи та не дали належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

м. Києва від 26 жовтня 2010 року в частині вимог про поділ грошових коштів, переданих у позику третім особам у розмірі 142 662 гривні, грошових коштів за договорами банківського вкладу у розмірі 3 352 євро у ПАТ КБ "Правекс-Банк" та 25 228,58 доларів США у ПАТ КБ "Приватбанк" скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.